Енеїда

790 Мовила це i лишила мене, хоч ридав я й багато

Їй розказати хотiв, розплилася у хмарах легеньких.

Тричi ii намагався руками за шию обняти,

Тричi iз рук вислизала та тiнь, що ловив ii марно,

Наче легенький вiтрець або соннi примари летючi.

795 Врештi вернувсь я до друзiв своiх, коли нiч проминула.

Там застаю вже нове товариство велике й дивуюсь,

Що чоловiкiв, жiнок i дiтей назбиралося стiльки;

Всi до утечi зiбрались, нещасна юрба, всi готовi

Весь свiй добуток, всi сили вiддати менi, щоб я вiв iх

800 Морем, куди лиш захочу, у землi, якi загадаю.

Вже на найвищих верхiв'ях iдайських Люцiфер з'явився,

Заповiдаючи день, а данайцi тримали, зайнявши,

Брами мiськi, не було вже нiзвiдки надii рятунку:

Долi скорившися, батька пiдняв я i в гори подався.

Книга третя

Еней продовжуе розповiдати про своi мандри. Покинувши Трою, вiн висаджуеться у Фракii i засновуе там мiсто Енеаду, але зловiснi ознаки на могилi Полiдора страхають його, i вiн залишае цю краiну.

Пливучи далi, Еней зупиняеться на островi Делосi, але оракул спонукае його пливти далi на острiв Крит. Моровиця на Критi примушуе Енея залишити цей острiв, – пенати увi снi спрямовують його до Італii. Буря заносить троянцiв на Строфадськi острови, де вони зустрiчаються з гарпiями, далi пристають до берегiв Епiру. В Бутротi Еней зустрiчае Андромаху й Гелена, який вiщуе йому та його супутникам дальше плавання i обдаровуе iх. Троянцi пливуть далi уздовж берегiв Італii i пристають у Сицилii бiля гори Етни. Ахеменiд попереджае Енея про кiклопiв, i троянцi рятуються вiд iх нападу та благополучно прибувають до мiста Дрепан у Сицилii, де умирае Анхiс.

Тiльки схвалили богове азiйську потугу й безвинне Плем'я

Прiамове знищить, коли Ілiон гордовитий

Впав, коли димом курилась повалена Троя Нептунська, —

Божi пророцтва тодi нас, iзгоiв, погнали по свiту

5 Вiльних шукати земель. Пiд самим Антандром будуем

Флот, коло Іди фрiгiйськоi, зовсiм того несвiдомi,

Доля куди зажене нас i де доведеться осiсти,

Й вiйсько збираем.

Лиш лiто настало, а батько Анхiс нам

Вже натягнути вiтрила звелiв i довiритись долi.

10 Тож береги я, й поля, i пристань в сльозах залишаю,

Де була Троя. Ізгоем пускаюсь на море, зi мною

Друзi i син, разом з нами й пенати, й великi богове.

Стелеться вдаль там полями розлога земля мавортiйська,[47 - Земля мавортiйська – Фракiя, покровителем якоi був бог вiйни Марс.