Енеїда

]

Орють фракiйцi ii; царем iх Лiкург був суворий

15 В давнi часи. У дружбi й союзi iз Троею жив вiн,

Поки в нас щастя витало. Сюди я звернув, тут будую

Першi я мури в затоцi, прибувши в нещасну годину,

Й назву надав Енеади цим мурам вiд свого iмення.

Матерi жертву складав я Дiонськiй, i божеським силам

20 Вiщим за дiло почате, й найвищому неба владицi[48 - Юпiтеровi.]

На узбережжi, – гладкого вола на жертовнику рiзав.

Поруч був пагорб, увесь i корчами, i дерном порослий,

Мiрти галуззя кругом, наче кiлля, над ним височiло.

От пiдiйшов я й хотiв iз землi уже вiття зелене

25 Вирвати, щоб замаiти густими гiллями жертовник,

Та – навiть мовити страшно – жахливе побачив я диво.

Щойно я першоi гiлки торкнувся, iй вирвавши корiнь,

Чорна iз неi закапала кров, i пасока землю Заплямувала.

Жах мене й дрож охопив, i вiд страху

30 Кров уся в жилах моiх зцiпенiла, як крига холодна.

Пробую знов я на iншому мiсцi гнучку галузину

Смикати – що за причина тут скрита, дiзнатися хочу.

Але й з-пiд другого кореня кров полилась почорнiла.

Довго розмислюю я, i нiмф цих полiв я благаю,

35 Й батька Градiва,[49 - Батько Градiв – Марс.] що гетiв краiну тримае в опiцi,

Благословить це видiння й вiщання страшне злагiднити.

Щойно я смикаю третю галузку з зусиллям ще бiльшим,

Знов починаю, колiньми в пiсок пружинястий упершись, —

Що ж, говорить чи замовкнуть? – З могили глибокоi стогiн

40 Жалiсний чую, i голос, озвавшись, до слуху доходить:

«Нащо, Енею, нещасного рвеш ти? Померлому – спокiй!

Нащо ти руки скверниш? Тож був не чужинцем я в Троi,

Анi ця кров не тече з деревини.

Геть, з узбережжя тiкай загребущого! Знай, Полiдор я!

45 Тут ось залiзне насiння iз ратищ мене поховало,

Й держална гострi тих ратищ ростуть». Тодi-то тривога

Впала непевна на мене, що аж остовпiв я, i дибом

Стало волосся на тiм'i, а слово у горлi застрягло.

Це ж бо нещасний Прiам Полiдора того вже ранiше

50 Вислав таемно, щоб жив у владики фракiйського.

Безлiч Золота дав йому, тiльки надiю на зброю дарданську

Тратить почав i побачив, що мiсто в облозi навколо.

Той же, як тевкрiв зломилася сила й покинуло щастя,

До переможцiв пристав, перейшов в Агамемнонiв табiр,

55 Мав за нiщо вiн сумлiння – убив Полiдора й насильством

Золото все захопив.