Енеїда

Гей, та до чого ж людей ти доводиш,

Золота клята жаго! Щойно жах моi костi покинув,

Вибранцям першим народу й насамперед батьку своему

Доповiдаю про божi ознаки й прошу iх поради.

60 Думка була в них однакова: проклятий край цей лишити,

Де осквернили гостиннiсть, i вiтровi флот наш пiддати.

Тож Полiдоровi чинимо похорон ми, i великий

Пагорб землi насипаемо, й манам жертовник становим

В темних пов'язках жалоби мiж чорних сумних кипарисiв.

65 Коси розплiвши, за звичаем стали жiнки Ілiону

В коло й пiнисте з дiйниць молоко iще тепле зливають.

В жертву священноi кровi iз чаш ми ллемо, щоб в могилi

Душу впокоiти, й голосно наше прощання лунае.[50 - Стародавнi греки i римляни скроплювали могилу померлого молоком, медом, вином i кров’ю жертовних тварин.]

Потiм, як тiльки вже стало можливо довiритись морю,

70 Хвилi й вiтри вгомонились i Австер в дорогу покликав,

Друзi на берег виходити стали i судна стягати.

От уже пристань за нами, й мiста вже далеко, i землi.

Є серед моря священна земля,[51 - Священна земля – острiв Делос, мiсце народження Аполлона i Дiани.] iз усiх найлюбiша

Матерi доньок Нерея[52 - Дорiдi, дружинi Нерея.] й Нептуну егейському також.

75 Землю, що вздовж узбереж усiляких ранiше блукала,[53 - До народження Аполлона i Дiани Делос був плавучим островом.]

Божий стрiлець прикрiпив до Мiкону i урвищ Гiару[54 - Божий стрiлець – Аполлон, що разив стрiлами.]

Й дав iй можливiсть на мiсцi устоять, з вiтрiв глузувати.

Отже, туди завернув я, i нас прийняла та краiна

В пристань затишну, знесилених. Тiльки ввiйшли ми i шану

80 Мiсту на честь Аполлонову склали, назустрiч нам вийшов

Анiй-владика, жрець Феба i цар над народом, на скронях

Мав вiн пов'язки i лаври священнi, – вiн зразу ж Анхiса,

Давнього друга, пiзнав. І руки подавши, як друзi,

Ми до оселi ввiйшли. У храмi з камiння старого

85 Став я благати: «Тiмбрею, о дай менi рiдний притулок,

Мури знеможеним дай нам, народ дай i мiсто тривале,

Другий троянський Пергам збережи, що його нам лишили

Греки й жорстокий Ахiлл.

Йти, де спинитися? Провiсть дай, батьку, нам в душi вселися».

90 Ледве сказав я слова цi, як все затряслося довкола:

Гай божественний, пороги i цiла гора до основи,[55 - Гора – маеться на увазi Кiнт.]

І залунав вiд тринiжка, з святинi вiдкритоi гомiн.