Енеїда

Ми у покорi вклонились додолу i голос почули:

«Плем'я Дардана суворе, – земля, що найперше пустила

95 В свiт вас, вона вас i прийме, до лона свого вас пригорне

З радiстю, тiльки найдiть ви стару свою матiр. А там вже

Плем'я Енея на всiх узбережжях володарем буде,

Й дiти дiтей, i iх поколiння далекi». Так мовив

Феб нам, i радiсть усiх пойняла. Всi жваво питають,

100 Де ж то мiсцевостi тi, до яких Аполлон закликае,

З блудних наказуе мандрiв вертатись. Тодi, спогадавши

Пам'ять героiв старих, так мiй батько: «Послухайте, – каже, —

Люду вождi, i знайте, яка жде вас доля.

Крит е. Юпiтера острiв великого, й Їда-гора е.[56 - Юпiтера острiв – там нiби народився цей бог.]

105 Там саме нашого роду колиска. Сто мiст там великих,

Кожне з них – царство багате. Якщо не обманюе пам'ять,

Звiдти i Тевкр, наш предок, найперше прибув на ретейський

Берег i вибрав те мiсце на царство. Нi Троя, нi замок

Ще не стояв там пергамський, в долинi селилися люди.

110 Звiдти й наставниця наша Кiбела, i звiдти походять

Сурми лункi корибантiв[57 - Корибанти – жерцi богинi Кiбели.

Звiдти й таемностi вiри, i леви, що iх запрягали

У колiсницю богинi. Рушайте, й куди заведуть вас

Божi накази, ходiмо i, силi вiтрiв поклонившись,

115 Їдьмо у царство кносiйське.[58 - Царство кносiйське – острiв Крит.] Дорога туди недалека;

Хай нам поможе Юпiтер, а ранок вже третьоi днини

На узбережжi прикритському флот наш застане».

Й жертви належнi складае богам: вола для Нептуна,

В жертву вола i тобi, Аполлоне прекрасний, ягницю ж

120 Чорну завiям, а бiлу зефiрам прихильним приносить.

Мали ми вiстку, що, прогнаний, батькiвське царство покинув

Ідоменей, що критськi звiльнилися всi узбережжя

Й ждуть там на нас, ворогами залишенi, вiльнi оселi.

Ми покидаем Ортiгii пристань, по морю пливемо

125 Попiд вакханськi узгiр'я на Наксос,[59 - Острiв Наксос славився культом Вакха.] зелену Донiсу,

І Олеар, i Парос снiжно-бiлий,[60 - Парос снiжно-бiлий – вiд бiлого мармуру, що його добували на цьому островi.

В коло розсiянi, iдем по водах, де землi ряснiють.

Крики моряцькi у рiзних змаганнях i спорах лунають,

В прадiдню землю на Крит закликають пливти за попутним

130 Вiтром, що вiе у спину з корми. Аж приiхали, врештi,

В давню краiну куретiв. Тут швидко будую я мури

Мiста, якого так прагнуть, – назвав я його Пергамея.