Енеїда

Анна на це: «Ти, над сонце милiша менi, чи ти хочеш

В смутку самотня лiта молодi змарнувать, не зазнавши

Анi потiхи з дiтей дорогих, нi розкошiв кохання?

Думаеш, дбае небiжчикiв прах чи iх душi про все це?

35 Ще-бо в жалобi твоiй iз лiвiйцiв нiхто чи з тiрiйцiв

Не прихилив твого серця; вiдкинутий Ярб i багато

Владцiв, що iх на звитяги багатi ще Африки землi

Живлять; ти хочеш змагатись з коханням, для серця жаданим?

Нiби тобi невiдомо, на землях чиiх ти осiла?

40 Тут ось гетулiв мiста, нездоланного в вiйнах народу;

Далi нумiди на конях негнузданих, нехлiбосольна

Сiрта, й безводна краiна, i плем'я баркеiв шалене.

Нащо спогадувать вiйни, що з Тiру грозять, i погрози

Рiдного брата?

45 То провидiння божисте, здаеться менi, i Юнони

Ласка вiтрами цi судна iлiйськi сюди ось пригнали.

Сестро, подумай, якi будуть славнi i мiсто, й держава

За допомогою мужа такого? Якими дiлами

Слава пунiйцiв при збройнiй помочi тевкрiв засяе!

50 Божоi ласки проси, i, жертву благальну принiсши,

Гостям годи, i придумуй причини якiсь зволiкання, —

Море, мовляв, ще не втихло, ще дощ Орiон посилае,

Ще не зрихтованi судна, й погода iще не пiдхожа».

Цими словами запалюе серце жагучим коханням,

55 В душу надiю вливае, iз серця жене несмiливiсть.

Зразу ж до храмiв iдуть вони й жертвами миру благають;

В жертву овечок приносять добiрних, за звичаем предкiв,

Закононоснiй Церерi, i Фебовi, й батьку Лiею,[86 - Цереру, богиню землеробства, вважали законодавицею культури i норм шлюбного життя.

Передусiм же Юнонi, святiй опiкунцi подружжя.

60 Чашу сама бере в руки красуня Дiдона й коровi

Бiлiй зливае мiж роги чи перед богами проходить

При вiвтарях переповнених, жертвами свято шануе,

В груди вiдкритi тваринам живим ще вона заглядае

Пристрасно, в них-бо шукае поради. Пустii пророцтва!

65 Що допоможуть тi жертви i храми у шалi кохання?

Вогник незримий утробу з'iдае, i рана невидна

В неi пiд серцем ятриться; нещасна Дiдона палае

Жаром кохання, у шалi ганяе по цiлому мiсту.

Наче та лань необачна, котору поцiлив стрiлою

70 В критському лiсi пастух, що стрiлами сипле навколо,

Й зовсiм не дбае про те, куди з них яка полетiла.

Лань же чимдуж утiкае лiсами в дiктейськi iзвори,

В боцi ж у неi стримить увесь час та стрiла смертоносна.