Енеїда

От iз собою Енея вона скрiзь по городу водить,

75 Мiсто усе i сiдонськi багатства показуе, хоче

Щось пояснити, та рве на пiвсловi. А день звечорiе —

Знову тi самi бенкети справляе i слухати прагне

Знову, безумна, про горе троянське; слова його пильно

З уст випивае. А потiм, коли вже розiйдуться, й свiтло

80 Мiсяця згасне, i темiнь настане, й, заходячи, зорi

Кличуть до сну, то в порожнiх покоях самотня сумуе

І на покинуте ложе лягае сама, вiдчувае

Близько й, хоча i вiдсутнього, бачить його бiля себе —

Або, полонена образом батьковим, нiжно до лона

85 Горне Асканiя – може, обдурить любов невимовну.

Вежi, початi вiднинi, не тягнуться вгору, i збройних

Вправ юнаки не виконують, гаванi й захисних замкiв

Задля вiйни не будують; припинено все споруджати —

Й мури високi, i грiзнi тi башти, що неба сягають.

90 Жiнка Юпiтера мила, лише змiркувавши, що та вже

В путах хвороби, та й про поговiр iй, шаленiй, байдуже,

Словом таким до Венери озвалась Сатурнова донька:

«Славу величну i здобич пресвiтлу ви разом придбали —

Ти i твiй син.

95 Як два боги одну жiнку обманом своiм подолають.

Знаю i те я прекрасно, що ти, наших мурiв злякавшись,

Мала в пiдозрi гостиннi доми в Карфагенi могутнiм.

Як, проте, нам тут погодитись, нащо суперництво наше?

Чом не укласти нам вiчного миру i не одружить iх?

100 Ти досягнула, чого так бажала у серцi своему:

Вже запалала коханням Дiдона, жар костi iй палить.

Отже, керуймо цим спiльним народом на рiвних началах:

Хай i вона чоловiку-фрiгiйцевi служить як жiнка,

Хай i тiрiйцi, як придане, ввiйдуть в твое володiння».

105 Стежачи думкою, все ж, чи нема у словах цих облуди,

Щоб iталiйську могутнiсть загнати на берег лiвiйський,

Вiдповiдае Венера: «Хто буде такий нерозумний,

Щоб не годився на це i з тобою вiйну починав би?

Тiльки б усе те, про що ти говориш, щасливо здiйснилось!

110 Та непокоiть мене i доля, i те, чи Юпiтер

Згоден, щоб спiльне було у пунiйцiв з троянцями мiсто;

Схвалить чи нi вiн союз тих народiв, сполучення iхне.

Ти його жiнка, тобi таки личить його попросити;

Йди, я пiду за тобою». На це знов цариця Юнона:

115 «Це вже моя буде справа.