Енеїда

А молоденький Асканiй на борзому конику грае

По долинах то з одними, то з другими йде в перегони;

Молиться в серцi, щоб так йому з гiр або лев рудошкiрий,

Або запiнений дикий кабан на путi нагодився.

160 Але тим часом по цiлому небу знялися великi

Шуми i гуркiт, i ринула злива усумiш iз градом.

Тут весь тiрiйський загiн i за ним уся молодь троянська,

З ними й дарданський Венерин унучок у сторони рiзнi,

Перелякавшись, розбiглись шукать собi схову; тут рiки

165 З гiр полилися.

Вбiгли глибоку, в ту ж саму. І перша Земля i Юнона,[89 - Землю, як найдавнiшу з богинь, подiбно Юнонi, вважали покровителькою шлюбного життя.]

Шлюбiв творителька, знак подали. Заiскрилося небо

І вiдгукнулось на шлюб цей; заплакали нiмфи на горах.[90 - У цьому шлюбi блискавка була замiсть весiльного смолоскипа i плач нiмф замiняв весiльнi спiви.]

Мить та найпершою горя i смертi причиною стала.

170 З тоi хвилини Дiдона вже бiльше не крие кохання;

Вже на людський поговiр не зважае, не дбае про славу:

Зве це подружжям, щоб назвою тою свiй грiх прикрасити.

Зараз пiшла по лiвiйських просторих мiстах

Поголоска, В свiтi вiд неi швидкiшоi гидi нiде не бувае.

175 В русi жива, вона сил набувае й росте по дорозi;

Спершу вiд страху мала, вона згодом сягае до неба,

Ходить сама по землi, а голову в хмарах ховае.

Кажуть, що мати Земля породила ii, бо сердита

В гнiвi була на богiв; тож ii, вже останню дитину,

180 Кея сестру й Енкелада, у бiгу швидку й бистрокрилу,

Їм породила, потвору велику й страшну, – скiльки в неi

Пер е на тiлi, то стiльки е й бистрих очей попiд ними —

Дивно сказать – стiльки ж уст i у них язикiв стiльки ж само,

Стiльки ж i вух насторожених.

185 Помiж землею i небом; i скиглить, очей не заплющить

Навiть в солодкому снi. Вдень сидить, вигляда на вершечках

Башт, на високих покрiвлях, мiста з них лякае великi,

Бо й на брехливi вiстки завзято чатуе, й на правду.

Ця Поголоска на всякi лади просувалась мiж людом,

190 Тiшачись дуже, що може про правду й неправду спiвати:

Ширила скрiзь, що приiхав Еней iз троянського роду

І одружитися з ним побажала прекрасна Дiдона;

Що цiлу зиму уже, забувши про справи державнi,

Тiльки гульнi й ласолюбству стидкому вони вiддаються.

195 Ось яку погань розносила помiж людьми ця богиня.