Справжній Мазепа

(Та й як не зiв’янути у цiй глушинi?!)

– Оксано! – чуеться знадвору. – Ану забери того шибеника. Хай телевiзор дивиться. Ну, немае спокою – нi на роботi, нi вдома.

Голос наче знайомий.

Оксана виходить i через хвильку повертаеться з хлопчиком, ведучи його за руку. Той насуплений. Не хоче дивитися телевiзор. Надворi ж гарно…Золота осiнь.

Покидаю свою нову обитель. Бачу: на лавицi сидить Вакуленко. Бiля нього – недопита пляшка пива.

– Сiдай, колего, – запрошуе вiн. – Розслабся. Ось iще один трудовий день позаду.

– Ви тут живете? – питаю, вмощуючись бiля нього.

– А де ж iще? – криво посмiхаеться. – То на Заходi лiкарi мешкають у вiллах. У нас же – в розвалюхах…

Вiдпивае ковток.

– Якщо розiбратися… – продовжуе мiй сусiд, – всi ми живемо, щоб працювати…Невiдомо на кого. Робимо проблеми на порожньому мiсцi. А потiм iх розв’язуемо. І тiшимося.

Сердито спльовуе.

– Їм, бач, ювiлей Гоголя в дурцi треба вiдзначати! Не мають чим зайнятися! А побудувати лiкарям хоч якесь житло – грошей чортма.

Скiльки рокiв у черзi стою… І ще стоятиму…

Вакуленко таки щось упустив. Завдяки отому ювiлею хтось вiдмие грошi, хтось розрекламуе власну персону. А хтось просто нап’еться. Адже наше життя – суцiльне свято пiд час чуми…

Гоголь же – персона цiкава… Я про нього у вишi реферат писав. З фiлософii. Професор, який читав цю дисциплiну, казав, буцiмто Гоголь – представник «фiлософii серця». Що воно таке – схоже, вiн i сам не знав…

У перелiку рефератiв була тема: «Гоголь як фiлософ».

Я мiг би такий реферат елементарно здерти з Інтернету – там цього добра навалом. Проте обiклався книжками, перечитав класика. Не так багато вiн i написав. Правда, я так i не зрозумiв, чому Гоголя вважають фiлософом…

Повертаюся до розмови з Вакуленком.

– Давно тут працюете?

– Десятий рiк уже. Засмоктало, закрутило, як у вирi. Вшитися би звiдси кудись… Хоч би й до дiдька в зуби…

Вакуленко допивае пиво, спересердя жбурляе у кущi пляшку.

– Ну, все, – каже пiдводячись. – Пiду до Оксани.

Нiчим ii не порадував… Хоч слiвце мовлю…

Іде до хати. Я залишаюся надворi. Треба таки сходити в магазин. Щось купити попоiсти. Вважай, цiлий день нi крихти…

За кiлька крокiв вiд гуртожитку – нашвидкуруч збудована ятка. На нiй яскрава вивiска – «Одеон». А збоку ще й англiйською – «шоп». (Європа – нiчого не скажеш…)

Бiля того «шопу» кiлька пластикових столикiв. За одним – двое п’ють пиво. У зубах – цигарки. Присмачують нашу солов’iну добiрною лайкою.