Справжній Мазепа

– Погано спав…

– Бувае, – каже вiн, – особливо на новому мiсцi. Знаете, яке найкраще снодiйне?

Запитально дивлюся шефовi в очi.

– Жiночку би вам перед сном, – повчае начальник. І знову запитуе: – Чому люди страждають безсонням?

– Тому що сплять самi.

– Правильно, – згоджуеться шеф. – Запам’ятайте: сон – то здоров’я, передусiм психiчне.

– А якщо сни поганi?

– То зробiть iх добрими.

– Як? Ви знаете?

– Нiхто цього не знае. Але треба прагнути…

Бачу, любить побалакати Рудий Панько…

Починаються буднi.

Знайомлюся iз хворими. Едiчка сидить на лiжку й, поклавши на колiна дошку, щось пише. Каже, оповiдання про Гоголя…

– Дуже добре, – тiшиться Рудик. – А може, й витворить щось путне. Кажуть, вiд психа до генiя – один крок…

Кiлька разiв зi мною намагаеться поговорити ще один хворий. Та щось його стримуе. На вигляд цьому чоловiковi близько тридцяти. Вважае, мабуть, себе професором, бо всiх повчае.

Пiдiйшовши до мене надворi, нарештi починае:

– Ви – людина мудра.

Мусите зрозумiти. Давайте вiдiйдемо вбiк. Нас не повиннi бачити…

– Чому?

(Уважно споглядаю хворого – з голови до нiг. Що можна чекати вiд нього? На вигляд сумирний. Агресii не виявляе.)

– Це дуже важливо, – втаемничуе пацiент. – Менi нiхто не вiрить. Надiя лише на вас…

Виходимо за межi замку. Там нiкого немае. Лише з пагорба махае вiтами одинока катальпа.

– Про це я багато кому говорив… – рече Професор (так я про себе його назвав). – Люди цiкавилися.

Та вiдчуваю – не вiрять…

(У деяких божевiльних чудово розвинута iнтуiцiя.)

– У чому ж рiч? – намагаюся, аби питання звучало щиро.

– Едiчка, – шепоче на вухо спiврозмовник, – працюе на iноземнi розвiдки… Його заслали. Вiн розкладае нашу нацiональну екзистенцiю.

– Здаеться, пiдозрiлий тип, – буцiмто погоджуюся з Професором.

– Вiн пiдсовуе нам деструктивнi смисли, – впевнено твердить пацiент.

– Тобто?

– Пише оповiдання, а в них, замiсть того щоб вiдновлювати нацiональну iдентичнiсть, нiвелюе ii космополiтизацiею.

Це ж треба! От тобi й на! А Професор веде далi:

– Нам потрiбно розробити теорiю нацiональноi iдентичностi як провiдну методологiчну iдею.

– Згоден, – киваю.

– Щоб дослiдити герменевтичний горизонт нашого Едiчки, я пiдсипав йому в iжу пургену…

(Гм, знову виникла ця тема: фекалii та лiтература…)

– І поки вiн бiгав до туалету, – продовжуе Професор, – я продивився його твори.