Украдене щастя (збірник)

«Так пощо ж ми бажаемо знання?

Значить, бажаем смерти? Нi, неправда!

Хiба ж я смерти Авеля бажав?

Я жить хотiв по-свому – бiльш нiчого.

Хiба стрiлець бажае смерти звiра?

Вiн хоче жить, йому потрiбно м’яса!

Вiн хоче жить i мусить боронитись,

Щоб звiр його не з’iв! А той, що лук

І стрiли видумав, чи смерти вiн

Бажав чиеi? Нi, бажав лиш жити,

Придумував пiдмогу для життя!

Значить – знання, то не бажання смерти,

Не враг життя! Воно веде к життю!

Вбезпечуе життя! От в чiм вся рiч!

Як та стрiла, що забивае птицю,

Сама – не птиця! Як той нiж, що рiже,

Сам – не убiйця! Так, значить, знання

Не винно тут! Воно нi зле, нi добре.

Воно стаеться добрим або злим

Тодi, коли на зле чи добре вжите.

А хто ж його вживае? Хто його

В руцi держить, як той стрiлець стрiлу?

Хто той стрiлець?»

Непривичний до думки,

Старечий ум, мов раненая птиця,

Метався, трiпався у темнотi,

Та вiдповiдi на питання тее

Не мiг найти.

Звернувсь.

«А що ж те дерево життя?

Яка в плодах його укрита сила?

Чи справдi вни безсмертя можуть дати?

Здаеться, нi! Отi немногi люди

Там в раi, що плодiв тих куштували,

Пiд лютими ударами юрби

Вмирали, бачилось, i пропадали.

Так що ж додав iм плiд той? А! Вгадав!

Вони на смерть iшли, мов на весiлля,

Вмирали з усмiхом; iз ран, iз мук

Вони катiв своiх благословляли.

Що се значить? Знать, смерть iм не страшна!

Знать, джерело життя було в iх серцi!

Яке ж се джерело?.

Ябачив: скоро

Хто плоду з дерева життя вкусив —

Прояснювавсь увесь, благим спокоем

Проймавсь, i голос пiднiмав, i кликав

Усiх до себе, ворогiв найгiрших,

Мов другiв, обнiмав, i був неначе

Той пластер меду чистого, солодкий

І запахущий, ясний i поживний,

Одним чуттям святим наскрiзь пронятий.