Украдене щастя (збірник)

Шумно! Не бентежить

Нiкого з тих шести соток iзбранних

Нiяке горе, шляху iх не стежить

Нiякий ворог, в ясних блисках ранних,

У пурпуровiм сяйвi перед ними

Весь свiт. Нема убогих, безталанних!

Так дзвiнко тi смiються херувими

У модних сукнях! Щиро так жартують

Пани створiння! Мов солодкi рими

Складаються в гармонiю, римують

Розмови, й брязкiт срiбноi посуди,

І колiр вин, що в келихах шумують.

Свобода тут пiдносить кождi груди,

І радiстю палають кождi очi,

І гордощами, що минули труди,

Що день настав пiсля страшноi ночi!

Здобута величезная побiда,

Не зможе вже пiднятись i не схоче

Грiзна рука розбитого сусiда.

II

І я сидiв на бенкетi мiж ними,

Та не було в мойому серцi тону

Веселости й свободи нi краплини.

Мов Юда той серед Синедрiону,

Котрому вiн Христа продав на муки[119 - …Мов Юда той серед Синедрiону, Котрому вiн Христа продав на муки… – Юда Іскарiот – один з дванадцяти апостолiв, iхнiй скарбник, що зрадив Ісуса Христа, видавши його (за винагороду в тридцять срiбнякiв – цiну раба) Синедрiону – Верховному суду та урядовi юдеiв у складi сiмдесяти старiйшин, первосвященикiв (садукеiв) та законовчителiв (фарисеiв) на чолi з головним первосвящеником Каяфою.

Так я сидiв на бенкетi отсьому.

І я, всмiхаючись, стискав тi руки,

Щойно з крови братiв моiх обмитi,

І ссали грудь мою iдкi гадюки.

Блискучi дами, радощами ситi,

Глядiли то цiкаво, то згiрдливо

На мене й усмiхи душили скритi.

А я, хоч серце рвалося, лiниво,

Спокiйно поводив по них очима

І усмiхавсь – щасливо чи сонливо.

Музика грае… В моiм мозку блима

Якийсь там огник, спомин незабутий,

І враз вiн рiзко заскрипiв дверима,

І рiй якийсь ввiрвавсь кровавий, лютий,

І крик пiднявся, плач i зубний скрегiт:

«Ти зрадник! Зрадник! Зрадив люд закутий».

Музика грае, мов чортiвський регiт,

Менi ж мороз подрав поза спиною,

І тiлом затрусив смертельний дрегiт.

Ох, та музика! Пощо там за мною

Вона реве i душу всю термосить,

Мов вiтер пустку з ветхою стiною?

Чого та скрипка плаче i голосить,

Мов сто мамiв ридае за синами?

Чого той бас реве i помсти просить?

Пощо менi такими голосами

Пригадувати те, чого й без того

До гробовоi не забуду ями?

Я ж тямлю: позавчора ще нас много

Грiзною армiею йшло до бою,

А кождий повен був огню святого.