Украдене щастя (збірник)

Я ж тямлю: за права людей, за волю

Ми пiднялись на кривдникiв вiдвiчних,

Своею кров’ю всiм купити долю.

Вже много вiйськ iм ми розбили стрiчних,

З землею много iх твердинь зрiвняли

І славою дiл своiх героiчних

Ми решту, як зайцiв, все далi гнали.

Тi, що тепер так бучно бенкетують,

Як цупко ще позавчора втiкали!

Тепер вдають хоробрих i жартують,

Та, певно, ще iм дрож по нервах ходить.

Аж на побитих страх свiй вiдкатують!

О, страх найгiршую жорстокiсть родить!

Я тямлю, як ми iх зiгнали в купу,

Як рибу в сак.

Ось-ось перегородить

Наш вiддiл iм утеку в нiчку глупу!

Ось наш залiзний перстень iх обхопить

І впре в долину, мов пшоно у ступу,

І всю iх мiць в iх власнiй кровi втопить.

Вже все було на той удар готове,

Вже руки ждали за мечi ухопить,

Завзяття тлiло тисячоголове,

І зуби зцiпленi знаку чекали,

І в грудях спертий дух, уста без мови…

Вони ж, мов вiвцi тi в кошарi, спали;

Безраднiсть i зневiра в власнi сили Ї

м обережнiсть навiть вiдiбрали.

Один лише не спав, один в тiй хвили

Про всiх iх думав – князь он той, з лицем

Блiдим, мов труп, он той дiдусь похилий!

Вiн, за старця перебраний, тихцем

Прийшов до мене i почав шептати…

Прикинувсь моiм ангелом, вiтцем!

Вiн, сатана, аж плакав, щоб налляти

Менi крiзь вухо в саму душу трути[120 - …налляти Менi крiзь вухо в саму душу трут и… – Можливо, алюзiя з трагедii В. Шекспiра «Гамлет», у якiй Клавдiй убивае свого брата, Гамлетового батька, вливаючи йому отруту у вушну мушлю.

Пор. реплiку привида батька Гамлета у перекладi П. Кулiша за редакцiею та з передмовою І. Франка: «А дядько твiй пiдкравсь до мене спевна З проклятим соком блекоти в пуделку І влив отруту в дверi мого вуха» (Шекспiр У. Гамлет, принц данський / Переклад П. Кулiша. – Львiв, 1899. – С. 34).],

Щоб свiй язик гадючий пiдiпхати

Менi пiд серце! Змiю, змiю лютий!

Ти побiдив! В душi моiй дупло

Знайшов i влiз.

Я зрадив люд закутий!

Я зрадив месникiв i вибрав зло.

Братiв покинув, видав на рiзницю!..

Ще день минув, а сонце як зайшло,

То нашу славу вклало у гробницю!

Героi нашi, мов снопи, купками

В кровi лежали; мов коса пшеницю,

Стяла iх смерть зрадливими руками.

Нiхто не втiк. Коли iм стало звiсне

Мое вiдступство, йшли на смерть без тями.

Мое вiдступство, йшли на смерть без тями.

III

Музика стихла.