Украдене щастя (збірник)

]

ГІМН

Замiсть пролога

Вiчний революцйонер[22 - Вiчний революцйонер… – можливо, образна ремiнiсценцiя з твору польського поета-романтика Юлiуша Словацького (1809—1849) «Odpowiedz na “Psalmy рrzуszlosci” Spiridionowi Prawdzickiemu» («Вiдповiдь на “Псалми майбутньому” Спiрiдiоновi Правдзiцькому»), у якому також фiгуруе «Wieczny Rewolucjonista… duch».] —

Дух, що тiло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю, —

Вiн живе, вiн ще не вмер.

Нi попiвськii тортури,

Нi тюремнi царськi мури,

Анi вiйська муштрованi,

Нi гармати лаштованi,

Нi шпiонське ремесло

В грiб його ще не звело.

Вiн не вмер, вiн ще живе!

Хоч вiд тисяч лiт родився,

Та аж вчора розповився

І о власнiй силi йде.

І простуеться, мiцнiе,

І спiшить туди, де днiе;

Словом сильним, мов трубою,

Мiлiони зве з собою, —

Мiлiони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрiзь:

По курних хатах мужицьких,

По варстатах ремiсницьких,

По мiсцях недолi й слiз.

І де тiлько вiн роздасться,

Щезнуть сльози, сум нещастя,

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собi,

Кращу долю в боротьбi.

Вiчний революцйонер —

Дух, наука, думка, воля —

Не уступить пiтьмi поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руiна,

Покотилася лавина,

І де в свiтi тая сила,

Щоб в бiгу ii спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

Із циклу «Веснянки»

* * *

Гримить! Благодатна пора наступае,

Природу розкiшная дрож пронимае,

Жде спрагла земля плодотворноi зливи,

І вiтер над нею гуляе бурхливий,

І з заходу темная хмара летить —

Гримить!

Гримить! Тайна дрож пронимае народи, —

Мабуть, благодатная хвиля надходить…

Мiльйони чекають щасливоi змiни,

Тi хмари – плiдноi будущини тiни,

Що людськiсть, мов красна весна, обновить…

Гримить!

* * *

Грiе сонечко!

Усмiхаеться небо яснее,

Дзвонить пiсеньку жайвороночок,

Затонувши десь в безднi-глубiнi

Кришталевого океану…

Встань,

Встань, орачу! Вже прогули вiтри,

Проскрипiв мороз, вже пройшла зима!

Любо дихае воздух леготом;

Мов у дiвчини, що з сну будиться,

В грудi радiсно б’есь здоровая

Молодая кров,

Так i грудь землi диха-двигаесь

Силов дивною, оживущою.

Встань, орачу, встань!

Сiй в щасливий час золоте зерно!

З трепетом любви мати щирая

Обiйме його,

Кров’ю теплою накормить його,

Обережливо виростить його.