Украдене щастя (збірник)

], я

В горя домовинi —

Що ж се за нова зоря

Менi блисла нинi?

Дивний голос мя кудись

Кличе – тут-то, ген-то:

«Встань, прокинься, пробудись!

Vivere memento!»

Вiтре теплий, брате мiй,

Чи твоя се мова?

Чи на гiрцi свiтлянiй

Так шумить дiброва?

Травко, чи се, може, ти

Втiшно так шептала,

Що з-пiд криги мертвоти

Знов на свiтло встала?

Чи се, може, шемрiт твiй,

Рiчко, срiбна ленто,

Змив мiй смуток i застiй?

Vivere memento!

Всюди чую любий глас,

Клик життя могучий…

Весно, вiтре, люблю вас,

Гори, рiки, тучi!

Люде, люде! Я ваш брат,

Я для вас рад жити,

Серця свого кров’ю рад

Ваше горе змити.

А що кров не зможе змить,

Спалимо огнем то!

Лиш боротись значить жить…

Vivere memento!

Із циклу «Нiчнi думи»

* * *

Ночi безмiрнii, ночi безсоннii,

Горе мое!

Мозок наляжуть думки невгомоннii,

В серцi грижа, мов павук той, полоннii

Сiтi снуе.

Виром невпинним бажання сердечнii

Рвуться, летять —

Вiчно невтишенi i безконечнii…

Мов на своi мене крила безпечнii

Схопить хотять.

Де ви так рветесь, куди ви лiтаете,

Думи-орли?

В гостi до зiрки ви, чень, не бажаете?

К земним зiркам же ви й стежки не знаете

Тут по земли.

О моя ясна, блискуча зiрничко,

Де ти живеш?

Чи за життя ще я вздрю твое личко?

Чи аж по смерти на грiб мiй, горличко,

Плакать прийдеш?

* * *

Догорають полiна в печi,

Попелiе червоная грань…

У задумi сиджу я вночi

І думок сную чорную ткань.

І коли ж то той жар догорить,

Що ятриться у серцi менi?

І чи скоро-то горе згасить

В моiм мiзку думки огнянi?

Ох, печуть i бушують вони!

Гризе душу й морозить нуда!

Кров кипить, i нутро все в огни —

Вколо ж мур i неволя блiда.

Я боротись за правду готов,

Рад за волю пролить свою кров,

Та з собою самим у вiйнi

Не простояти довго менi.