Украдене щастя (збірник)

Хоч я вольним зовусь, а, як раб, спину гну

І свобiдно в лице нiкому не зирну.

Перед блазнем усяким корюся, брешу,

Вольне слово в душi, наче свiчку, гашу.

Хоч труджусь день i нiч, не доiм, не досплю,

А все чую, немов я на панськiм роблю.

І хоч труд свiй люблю, а все сiпа гачок:

Ти прикутий до нього, мов раб до тачок.

Хоч добра доробивсь, та воно лиш тяжить,

Мов чуже для когось, мушу я сторожить.

З ким в життю не зiйдусь, все пiдляжу йому;

Так чи сяк вибирать – все найтяжче вiзьму!

І хоч часом в душi пiдiймаеться бунт,

Щоб iз пут отрястись, стати твердо на грунт, —

Ах, то й се не той гнiв, що шаблюку стиска,

Се лиш злоба низька i сердитiсть рабська.

Вавилонськi жiнки, вiдвернувшись, iдiть

І на мене здивовано так не глядiть!

Щоб не впало прокляття мое на ваш плiд,

Не прийшлось би раба привести вам на свiт.

Вавилонськi дiвчата, минайте мене,

Хай мiй вид спiвчуттям серце вам не торкне!

Щоби вам не судилась найтяжча судьба,

Найстрашнiша клятьба – полюбити раба!»

Із книги Кааф[72 - Назва циклу вiдсилае до пам’ятки середньовiчноi лiтератури – «Книги Кааф» (повнiша назва «Книга, нарицаемая Каафъ, сир?чь сборникъ…»; бл.

ХV ст.) – збiрника дiялогiв на морально-релiгiйнi теми, укладеного на основi вибраних свiдчень епископа, автора 5-томовоi «Історii церкви» Теодорета Кiрського (бл. 386—457) про старогебрейськi вiрування та старозаповiтнi храмовi обряди.]

* * *

У снi знайшов я дивную долину.

Було так ясно, тихо, легко в нiй,

Що бачилось менi: не йду, а лину.

Смiялася в пишнотi веснянiй

Природа, пахощами вся облита,

І скрiзь спiвав пташок незримий рiй.

Срiблом на збоччях хвилював лан жита,

Верхом шумiв-гудiв вiдвiчний лiс,

Внизу була велична тайна скрита.

Внизу був луг, i з нього вiтер нiс

Такi розкiшнi пахощi, що груди

Аж ширшали i дух у тiлi рiс.

А йшли тi пахощi з квiток, що всюди

Росли – барвистi, дивних форм, яких,

Мабуть, нiколи не плекали люди.

Хиляючись до тих квiток палких,

Я чув, що й спiв солодкий з них виходить,

Мов пасма тонiв нiжних i м’яких.

Мiж тих квiток дiвчат багато ходить,

Всi в бiлому, в вiнках i скиндячках,

І одна одну все за руку водить.

У всiх маленькi кошики в руках,

І кожду квiтку пильно оглядають,

Пестять i пiдливають на грядках.

Не рвуть квiток спiвучих, та зривають

Із кождоi ростинки по листку

І бережно у кошики складають.