Сестра Керрі

На першому поверсi будинку була пекарня. Гансон саме спустився туди по хлiб. Керрi не помiтила його, поглинута своiм, поки вiн не опинився зовсiм поруч.

– Я йду по хлiб, – тiльки й сказав вiн, проходячи повз неi.

Як легко думки однiеi людини передаються iншiй! Гансон i справдi вийшов по хлiб, але при цьому хотiв подивитись, що робить Керрi. І не встиг вiн наблизитись, як вона вгадала його намiри. Чому iй це спало на думку? А тоi митi вона виразно вiдчула неприязнь до нього. Тепер вона це знала напевне, що вiн пiдозрiливий.

Отак якась дрiбниця здатна по-новому висвiтлити все навколо. Їi думки були порушенi, i невдовзi пiсля того, як Гансон пiднявся нагору, вона теж повернулась. Поки збiгав час – чверть години, i ще, й ще, – iй ставало все яснiше: Друе не прийде. Це ii чомусь сприкрило, нiбито ii покинули, бо вона виявилася недосить гарною.

У квартирi панувала тиша. Мiннi шила при свiтлi лампи, сидячи за столом. Гансон – уже вклався. Невесела й стомлена Керрi сказала, що теж iде спати.

– Авжеж, краще лягай, – кивнула Мiннi. – Тобi ж вставати рано.

Ранок був як завжди. Керрi виглянула зi своеi кiмнати, Гансон уже подався на роботу. За снiданком Мiннi пробувала розговорити сестру, але та думала про свое, i розмова не в’язалася.

Керрi пiшла пiшки, як i напередоднi. Вона вже усвiдомила, що чотирьох з половиною доларiв не вистачить навiть на проiзд, адже вона платитиме сестрi. Усе виглядало досить сумно. Але сонечко розвiяло невеселi думки – така-бо щаслива властивiсть ранкового сонця.

На взуттевiй фабрицi другий день начебто був не такий виснажливий, як напередоднi. Але не було такоi кiлькостi нових вражень. При обходi головний майстер спинився поруч.

– А ви звiдки? – спитав вiн.

– Я… Мене найняв мiстер Браун, – схилила голову вона.

– Он воно що, – буркнув майстер i додав: – Дивiться, щоб усе iшло як слiд.

Дiвчата справили на неi ще гiрше враження, нiж напередоднi. Начебто були цiлком задоволенi своею долею.

Але, Господи, якi вульгарнi! Керрi мала бiльш розвинену уяву. Їхня груба мова вражала ii вухо. Одяговi бракувало чепурностi, до якоi прагнула Керрi. Особливо неприемно патякала одна з дiвчат, iстота, озлоблена життям.

Вона кинула своiй сусiдцi:

– Я не буду це терпiти! Платня копiйчана, а спину гнеш допiзна. Здохнеш на цiй роботi!

З чоловiками дiвчата були розв’язнi – хоч iз молодими, хоч з лiтнiми. Сипали грубими жартами.