Сестра Керрі

– Так, – вiдповiла Керрi.

– Може, не треба? – вставила Мiннi.

– Але ж я хочу подивитися хоч що-небудь! – вiдрубала Керрi обурено. Обое збагнули, що вона невдоволена опiкуванням.

– Що це з нею? – спитав Гансон, коли вона вийшла за капелюшком.

– Хтозна… – вiдповiла Мiннi.

– Але ж вона мае розумiти, що дiвчинi не слiд отак тинятись по вулицi самiй.

Керрi не наважилась iти далеко. Повернулася i постояла в дверях. Другого дня вони пiшли в Гарфiлд-парк, але iй там не сподобалось. Бо вона не досить чепурно виглядала для цього мiсця.

У понедiлок вона прислухалася до захоплених розповiдей iнших дiвчат про iхнi розваги, зрештою дуже скромнi. Однак дiвчата були вдоволенi!

Кiлька днiв пiдряд дощило, i Керрi iздила конкою. Увечерi вона промокла до нитки, iдучи до конки на Ван-Б’юрен-стрiт. Увесь вечiр вона самотньо сидiла у вiтальнi, замислено дивлячись у вiкно, де вогнi вiдбивались у мокрiй брукiвцi. Керрi знов вiдчула, що в неi зiпсувався настрiй.

У суботу вона вiддала Мiннi чотири долари iз заробленого, сховала своi жалюгiднi п’ятдесят центiв.

Вона вже заприязнилася з кiлькома дiвчатами на фабрицi. Тi розказали, що iз заробiтку у них лишалося на своi витрати бiльше, нiж у неi. Адже у них були кавалери, – iз тих, що iх Керрi iгнорувала пiсля зустрiчi з Друе. Вони дбали про розваги для своiх дiвчат. Але iй геть не подобалися цi грубуватi фабричнi хлопцi. Зустрiчаючись iз ними на роботi, вона лише сухо кивала.

А над мiстом уже повiяло зимою. Вiтер хутко гнав темнi хмари.

Довгi, тонкi смуги диму з високих фабричних димарiв тяглись довкола, рiзкими раптовими поривами знiмався вiтер на вулицях i перехрестях. Керрi з тривогою думала про зимовий одяг. У неi немае нi теплого жакета, нi шапочки, нi черевикiв. З важким серцем почала вона розмову з Мiннi.

– Не знаю, що робити… – знiчено сказала вона ввечерi, коли вони з сестрою залишилися вдвох. – Скоро зима, а у мене теплого одягу немае. І шапочка потрiбна…

Обличчя Мiннi стало заклопотаним.

– Ну що ж, – зiтхнула втомлено, – залиш собi частину своiх грошей i купи хоч шапочку.

 – Зменшення сестриного внеску неодмiнно викличуть ускладнення.

– О, це було б дуже добре, якщо ти не заперечуеш. Хоч один або два тижнi… – осмiлiла Керрi.

– Може, хоч два долари зможеш платити? – спитала Мiннi.

Керрi охоче погодилася. Отже, вихiд знайдено. Вона збадьорилася i негайно стала пiдраховувати. Найперше – шапочка. Бо ii вже не цiкавило, якi пояснення Мiннi дасть Гансону.