Сестра Керрі

Той нiчого не сказав, але в квартирi зависла гнiтюча атмосфера.

Можливо, так i склалося б, але несподiвано Керрi застудилася. Якось опiвднi, пiсля дощу, подув сильний вiтер. Керрi, все ще без жакета, вийшла о шостiй з фабричноi задухи i затремтiла пiд поривом холодного вiтру. Вранцi Керрi вже чхала, i коли вона вийшла з дому, нежить посилився. Весь той день у неi нило тiло, а голова була якась важка й гаряча. Надвечiр вона почувалася зовсiм кепсько, не схотiла навiть iсти. Мiннi помiтила ii млявiсть i спитала, що з нею.

– Хтозна… Мене щось морозить…

Керрi тулилася до пiчки, ii лихоманило, i вона лягла в лiжко зовсiм хвора. Вранцi у неi був сильний жар.

Мiннi неабияк перелякалась за сестру i дбайливо доглядала ii. А Гансон висловив думку, що може iй краще повернутися додому? Коли вона оклигала через три днi, то було ясно, що мiсце на фабрицi вона втратила. Зима на порозi, вона без теплого одягу, а тепер ще й без роботи.

– Що робити, сестро? – сказала Керрi. – У понедiлок я пiду, пошукаю роботи, може, вдасться що-небудь знайти.

Та ii зусилля були марнi. Благенька одежина нiяк не пiдходила для пiзньоi осенi. Останнi грошi витратила на шапочку. Три днi блукала вона по мiсту, дедалi бiльше впадаючи в розпач. Атмосфера в квартирi стала нестерпною. Щовечора ii охоплювала вiдраза при самiй думцi, що туди треба повертатися. Гансон тримався холодно. Керрi розумiла, що це не може так тривати. Мабуть, доведеться все кинути i повертатися додому…

Увесь наступний день вона тинялася мiстом, позичивши у Мiннi десять центiв на снiданок.

Марно шукала хоча б якоiсь роботи, заходила в дешевi заклади. Заглянула в маленький ресторанчик, у вiкнi якого побачила об’яву, що потрiбна офiцiантка, але iй вiдповiли, що потрiбна дiвчина з досвiдом.

Украй пригнiчена, Керрi слiпо йшла крiзь густий байдужий натовп.

Раптом чиясь рука схопила ii за лiкоть.

– Оце так зустрiч! – промовив хтось.

Керрi з подивом упiзнала Друе.

Його рожевi щоки аж пашiли. Вiн нiби випромiнював сонячне свiтло i чудовий настрiй.

– Як маетеся, Керрi? – усмiхнувся вiн. – Ну ви ж i гарненька! Де ж ви пропадали весь цей час?

Вiд нього вiяло такою щирою привiтнiстю, що Керрi теж почала усмiхатись.

– Я? Вдома… – зiзналась вона.

– А я ще здалеку запримiтив вас! Одразу здогадався, що це ви! Я саме збирався вас провiдати. Як же усе-таки вашi справи?

– Все гаразд. – Керрi сумно усмiхнулася.