Сестра Керрі

– Хтозна… – Керрi раптом пригадала, що iй треба буде спочатку шукати роботу, i невiдомо як усе обернеться…

– Але все-таки – може кiлька тижнiв ви тут пробудете? – спробував просунутись до мети, заглядаючи iй у вiчi…

Як передати те, що мiж ними в цей час вiдбувалося? Їi юна невловима принаднiсть вабила його, хоч дiвчина не була красунею. Вона цiкавила його з тiеi единоi точки зору, яка тiшить жiнок i водночас лякае. Дiвчина трималась невимушено, бо ще не навчилася всiх отих лукавих хитрощiв, за якими жiнки приховують своi справжнi почуття.

Інодi ii поведiнка могла здатися навiть дещо зухвалою. Якби в неi був хтось, хто дружньо застерiг ii, що не слiд так вiдкрито дивитись незнайомцю у вiчi…

– А чому ви питаете про це? – поцiкавилась вона.

– Бо я сам пробуду там кiлька тижнiв. Я маю ретельно ознайомитися з товарами нашоi фiрми i одержати новi зразки. А тимчасом я мiг би показати вам мiсто…

– Але я… Бачите, я ще не знаю, чи зможу. Я житиму у сестри, i…

– Ну, якщо сестра буде заперечувати, ми могли б придумати щось iнше, – вiн вийняв олiвець i маленький записник, наче про все вже було домовлене.

 – Тож яка ваша адреса?

Вона витягла гаманець, де лежав папiрець з адресою.

Молодик дiстав iз задньоi кишенi штанiв чималий гаманець iз паперами, залiзничними квитками, а також пачкою зелених банкнот. Гаманець справив на Керрi неабияке враження. Нi в кого з ii знайомих не було такого… Та й узагалi: де б вона натрапила на таку дiлову i свiтську людину? Отой гаманець, новенькi жовтi черевики, елегантний костюм, а особливо манери – все це створювало в ii уявi манливу картину заможностi, i цей чоловiк був звiдти… Отож всi його вчинки здавались природними.

На додачу вiн вийняв гарненьку вiзитну картку, там було надруковано: «Бартлет, Карiо i К°», а злiва – «Чарльз Г. Друе».

– Це мое iм’я – тицьнув вiн у картку, вказуючи на прiзвище внизу. – Себто «Друе», мiй батько – француз.

Вона крутила картку в руках.

– А це – будинок нашоi фiрми, – вiн вийняв з кишенi пiджака пачку листiв i вказав на малюнок на конвертi.

– І додав гордо: на розi Стейт- i Лейк-стрiт.

Це щось та значить, працювати в такому закладi! І вiн дав iй це зрозумiти.

– Тож яка ваша адреса? – вiн приготувався записувати.

Вона промовила повiльно:

– Керолайн Мiбер… Захiдна сторона, Ван-Б’юрен-стрiт, номер триста п’ятдесят четвертий, квартира С. К. Гансона.

Вiн записав адресу i вийняв гаманця, щоб сховати записник.