Сестра Керрі

Отож вечеря вийшла дуже весела. Все впливало на дiвчину – рiзноманiтнi свiжi враження, голос невловноi, але вiдчутноi пристрастi, якою палав Друе. Оцi страви, ще незвична розкiш… Вона вмиротворено слухала свого спiврозмовника. Вона знову була жертвою гiпнотичного впливу великого мiста.

– Ну, гаразд – пiдвiвся Друе. – Нам час iти!

Вони давненько сидiли над порожнiми тарiлками, i iхнi очi раз по раз зустрiчалися. Керрi не могла не вiдчувати трепетноi сили, яка свiтилася в поглядi Друе. У нього була звичка, розповiдаючи щось, торкатися ii руки, нiби щоб наголосити сказане.

І тепер, говорячи, що час iти, вiн нiжно торкнувся ii пальцiв.

Вони пiдвелися i вийшли на вулицю. Дiлова частина мiста вже спорожнiла, лише зрiдка можна було помiтити спiзнiлого перехожого, що недбало крокував насвистуючи. Проiхав нiчний вагон конки, виднiлись яскраво освiтленi вiкна ще не зачиненого ресторану. Вони помалу простували Вобеш-авеню. Друе невгаваючи розважав Керрi, викладаючи все, що знав цiкавого.

Вiв ii пiд руку, мiцно притискаючи ii лiкоть до себе. Час вiд часу, сказавши якийсь дотеп, вiн кидав погляд на дiвчину, i тодi iхнi очi зустрiчались. Нарештi вони дiйшли до ii ганку, i Керрi пiднялася на сходинку. Їi голова була на одному рiвнi з його головою. Вiн узяв ii руку в свою i нiжно стиснув, пильно поглядаючи на неi. А вона в легкiй задумi задивилася кудись.

Приблизно в цей же час Мiннi мiцно спала, втомлена неспокiйними думками, що тривожили ii весь вечiр. Вона заснула якось незручно, пiдiбгавши пiд себе лiкоть.

Вiд напруження м’язiв у сонному мозку – сум’ятливе марення. Їй снилося, що вона й Керрi опинилися десь поблизу староi вугiльноi копальнi. Видно було високу пiд’iзну колiю i купи вугiлля. Перед ними була глибока шахта, вони зазирнули туди i побачили купу вогкого камiння там, у глибинi, де стiни шахти губились у невиданих сутiнках. Стара кабiна звисала над шахтою на стертому канатi.

– Давай спустимось, – запропонувала Керрi.

– Ой, нi! – злякалась Мiннi.

– Та ну ж бо, ходiмо! – наполягала на своему Керрi.

Вона стала тягти до себе кабiну, незважаючи на протести Мiннi, i вже почала спускатися.

– Керрi! – гукала вiдчайдушно Мiннi. – Керрi, вернись! – Але Керрi вже була внизу, темрява зовсiм поглинула ii.

Мiннi поворушила рукою.

Таемнича мiсцевiсть раптом змiнилась: тепер Мiннi опинилася над якимсь незнайомим водним простором, – вона ще нiколи досi не бачила стiльки води.