Нетерпіння серця

Але iнший голос менi нашiптував: «Сходи туди! Вiдчуй ще раз цей дрож, що пробирае по спинi, цi мурашки по шкiрi вiд страху та напруженого очiкування!» І знову застереження: «Облиш. Не нав’язуйся, не вплутуйся! Ти – юний простодушний хлопець, не витримаеш такого випробування i наробиш ще бiльше дурниць, нiж уперше».

Несподiвано все вирiшилося без мого втручання: через два днi я отримав листа вiд Кекешфальви, в якому вiн запитував, чи не бажаю я пообiдати у них у недiлю. Цього разу будуть лише чоловiки, i, до речi, пiдполковник фон Ф.

з вiйськового мiнiстерства, про якого вiн вже менi говорив; звiсно, його донька та Ілона будуть дуже радi мене побачити. Не соромлюся зiзнатися, що я, сором’язливий хлопець, дуже пишався цим запрошенням. Отже, мене не забули, а згадка про прихiд пiдполковника фон Ф., здавалося, навiть значила, що Кекешфальва (я одразу зрозумiв, що з почуття вдячностi) бажае тактовно посприяти моiй службi.

І дiйсно, менi не довелося пожалкувати про те, що я одразу ж прийняв запрошення.

Це був справдi приемний вечiр, i менi, молодому офiцеру (до якого, чесно кажучи, i в полку нiкому не було дiла), здавалося, що всi цi лiтнi поважнi пани виказують менi зовсiм незвичну сердечнiсть, – напевне, Кекешфальва завчасно звернув iхню увагу на мене. Вперше за мое життя старший офiцер розмовляв зi мною без належноi йому за рангом зарозумiлостi. Вiн запитував, чи подобаеться менi в полку, як справи з моiм просуванням службою, запропонував звертатися до нього, коли я буду у Вiднi або якщо менi щось знадобиться. Нотарiус, веселий лисий чоловiк iз добродушним обличчям, сяючим i круглим, як мiсяць, також запрошував до себе в гостi. Директор цукрового заводу знай заговорював до мене. Яким несхожим було все це на розмови в нашому офiцерському клубi, де я повинен був покiрно погоджуватися з будь-якою думкою начальника! Швидше, нiж я очiкував, з’явилася приемна впевненiсть у собi, i вже за пiвгодини я абсолютно невимушено брав участь у загальнiй бесiдi.

Знову два лакеi подавали до столу страви, про якi я чув лише з чуток, або коли багатi товаришi хизуючись розповiдали про них: чудову iкру, охолоджену на льоду (я куштував ii вперше), паштет iз козулi, фазанiв i знову й знову вина, вiд яких стае на душi легко та радiсно.

Я розумiю, що нерозумно захоплюватися подiбними речами, але навiщо приховувати? Молодий нерозбещений офiцерчик, я прямо з дитячим марнославством насолоджувався тим, що бенкетував за одним столом iз такими поважними чоловiками.