Нетерпіння серця

Їi хвороба давно стала для них сумним фактом, хвора була для них просто хворою, i щоразу, опустивши очi, вони просто пережидали, доки вщухне короткий шквал ii емоцiй. Це вже не страшило iх так, як страшило мене, я ж бо лякався щоразу. Я був единим, у кому ii страждання завжди викликали схвильований вiдгук, i ледь не единим, перед ким вона соромилася своеi нестриманостi. Коли вона втрачала контроль над собою, менi варто було заспокiйливо торкнутися ii руки та сказати щось на зразок: «Але ж мила панно Едiт», – i вона одразу ж опускала очi.

Вона червонiла, i було видно, що найбiльше iй зараз хотiлося б утекти свiт за очi, якби не паралiзованi ноги. І жодного разу не було такого, щоб прощаючись, вона не сказала майже благальним тоном, вiд якого мене кидало в дрож: «Ви прийдете завтра? Адже ви не сердитеся на мене за те, що я сьогоднi наговорила дурниць?» У такi хвилини менi здавалося незбагненним i дивним, як це я, не даючи нiчого, окрiм щирого спiвчуття, отримував таку владу над людьми…

Але така вже юнiсть; кожне нове вiдкриття захоплюе ii повнiстю, до забуття, i в такому пiднесеннi не знае мiри.

Щось дивне почало вiдбуватися зi мною, ледь я помiтив, що мое спiвчуття не лише радiсно хвилюе мене, але i благотворно дiе на оточення; вiдтодi, як я вперше усвiдомив вплив спiвчуття, менi стало здаватися, нiби в мою кров проникла якась отрута, зробила ii червонiшою, гарячiшою, пульсуючою i примусила швидше бiгти по жилах. Менi раптом стало чужим зацiпенiння, в якому я нидiв довгi роки, нiби у сiрих, холодних сутiнках. Сотнi дрiбниць, на якi я ранiше просто не звертав уваги, тепер цiкавили та хвилювали мене; скрiзь я помiчав подробицi, якi мене вражали та розчулювали, нiби вiд першоi зустрiчi з чужим стражданням мiй погляд став мудрiшим та проникливим. А оскiльки наш свiт – кожна вулиця i кожна кiмната – сповнений поворотами долi та гiркою нуждою, то усi моi днi проходили в постiйному i напруженому спостереженнi. Так, наприклад, виiжджаючи коня, я зловив себе на тому, що вже не можу, як ранiше, з усiх сил батожити його по крупу, бо мене одразу ж охоплював сором, а рубець горiв нiби на моiй власнiй шкiрi. А коли наш гарячкуватий ротмiстр бив навiдлiг по обличчю якогось бiдолашного гуцульського хлопака за те, що вiн погано приладнав сiдло, а винний стояв виструнчившись i не смiв поворухнутися, у мене гнiвно стискалися кулаки.