Нетерпіння серця

Вчора, позавчора, весь цей та й минулий тиждень я тут не був, i, чесно кажучи, у них е усi пiдстави на мене сердитися; якщо вже зраджуеш, то треба дотримуватися чемностi.

Я вiдчиняю дверi. Газовi рiжки в залi кафе для економii вимкненi, скрiзь валяються розгорнутi газети, а маркер Ойген пiдраховуе виторг. Але позаду, в iгровiй кiмнатi, я бачу свiтло i поблиск фiрмових гудзикiв: ну, звiсно, вони ще тут, цi запеклi картярi – старший лейтенант Йожi, лейтенант Ференц i полковий лiкар Гольдбаум. Напевне, вони давно скiнчили партiю, але все ще, лiниво розкинувшись, перебувають у добре менi знайомому станi ресторанноi дрiмоти, коли найважче – це зрушити з мiсця.

– Привiт, Тонi! – вигукуе Ференц, нiби пiднiмае iнших за тривогою.

– Якi ж бо гостi в нашiм домi![11 - Маеться на увазi цитата з твору «Орлеанська дiва» Фрiдрiха Шиллера.] – декламуе полковий лiкар, котрий, як у нас дотепно говорять, страждае на хронiчний цитатний пронос.

Три пари сонних очей мружаться i посмiхаються менi.

– Привiт, привiт!

Їхня радiсть менi приемна. Вони дiйсно хорошi хлопцi, думаю я, нiскiлечки не образилися на мене за те, що я стiльки часу пропадав, навiть нiчого не пояснивши i не вибачившись.

– Чашку чорного, – замовляю я кельнеру, котрий сонно човгае ногами, i з незмiнним «Ну, що новенького?», яким у нас починаеться будь-яка зустрiч, пiдсуваю до себе стiлець.

Широке обличчя Ференца розпливаеться ще ширше, примруженi очi майже щезають у червоних, нiби яблука, щоках; повiльно, тягуче вiдкриваеться рот.

– Що ж, найсвiжiша новина, – задоволено посмiхаеться вiн, – що ваше благороддя знову зволило завiтати в нашу скромну халупу.

А полковий лiкар вiдкидаеться назад i декламуе з кайнцевською[12 - Кайнц Йозеф (1858–1910) – вiдомий австрiйський актор-трагiк.] iнтонацiею:

Шива, що пiд небесами,

вшосте зринув до землi

роздiлити разом з нами

смертнi радощi й жалi.

Всi трое дивляться на мене з посмiшкою, i менi одразу ж стае моторошно. Краще, думаю я, скорiше сам почну розповiдати, не чекаючи, доки всi почнуть розпитувати, чому я не з’являвся всi цi днi й звiдки прийшов зараз. Але не встигаю я вiдкрити рота, як Ференц багатозначно кивае Йожi та штовхае його лiктем.

– Глянь сюди! – показуе вiн пiд стiл.