Богиня і Консультант

Вiн вже майже вирiшив перевiритися на ВІЧ-позитивнiсть та решту вiрусно-бактерiальних сюрпризiв, коли почув, що Бiлий звертаеться безпосередньо до нього.

– Ми сподiвалися, Валерiю Петровичу, – з притиском в голосi повiдомив полковник, – що ви зможете використати тi оперативнi данi, якi ми вам надали. За всю передвиборну кампанiю ми не побачили жодного вагомого оприлюдненого компромату на наших ворогiв…

– Опонентiв, – виправив полковника президент.

– Нехай опонентiв. Але ми що, дурно платили за тi записи? Знаете, скiльки ми заплатили за них iнформаторам?

Мiтелик мiг би вiдповiсти, що «тi записи» неможливо було використати з огляду на iхнi технiчнi параметри.

Мутний пiвторагодинний запис замаскованою цифровою вiдеокамерою зафiксував оргiю в саунi з участю кiлькох мiсцевих полiтикiв. Крiзь запiтнiле скло можна було вгадати окремi частини окремих оголених тiл, якi пересувалися у напiвтемрявi. Особливо часто перед камерою маячила блiда дупа повii з величезним фурункулом на лiвiй сiдницi. Але жодного чiткого зображення полiтичного обличчя серед того гармидеру знайти не вдалося.

Цими подробицями можна було втерти вiдставному полковниковi носа, але Валерiй Петрович промовчав. Так передбачав ритуал. Бiлий скрушно похитав головою i перейшов до iншоi групи претензiй. Почеконiус пiдморгнув Мiтеликовi. Але Наташа подивилася на старшого консультанта з неприхованою зневагою. Вона була молодою спiвробiтницею й все ще сприймала лiбрето виробничих спектаклiв за правдивi картинки життя.

Пiсля Бiлого слово взяв шеф. Вiн визнав iснування недолiкiв, згадав безумовнi досягнення i накреслив шляхи вдосконалення. Пiд час його промови Бiлий продовжував червонiти, а Фролюк час вiд часу казав: «Слушно!» i заглядав президентовi в очi. Нова краватка шефа Мiтеликовi сподобалася. Вiн пошепки запитав Наташу, скiльки така краватка коштуе, але та замiсть вiдповiдi гнiвно повела пiдмальованими очима i стиснула губи.

Раптом задзвонила стiльничка старшого консультанта.

Вiдключаючи свою, вiн забув про чорну «моторолу» Одноокого. Шеф зупинив промову, незадоволено глянув на старшого консультанта, а Наташа почервонiла. Валерiй Петрович вибачився i вибiг до приймальноi.

З надр чорноi «жабки» вiн почув голос Яри:

– Як тобi тьолка?

– Супер, брате. Дякую тобi. Але я зараз тут на нарадi…

– Кидай ту нараду. Кидай все. Виявилося, що у сестри професора е дача. Вiн туди часто навiдувався. Нам теж треба туди завiтати.