Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Я вийшла до сусiдньоi кiмнати, одначе залишила дверi прочиненi й добре чула все, що вiн казав. Та, на жаль, Яцек був аж надто обережний. Крiм «так» i «нi», я не почула анi слова. До того ж i розмова тривала всього хвилину чи двi.

Яцек пiдiйшов до мене iз спокiйнiсiньким виразом обличчя i пояснив:

– То секретарка Лясковського.

Напевне брехав. Та ще й так безсоромно. Я ледь стрималася, щоб не сказати цього йому у вiчi. Та, мабуть, Яцек i сам помiтив, що не вiрю йому. Чи не тому й попрощався так лагiдно i сказав, що нудьгуватиме за мною.

Скiльки ж бо облуди в тих чоловiках!..

Тiльки-но машина од’iхала вiд дому, я хутенько вдягнулась i вибiгла до таксi. Не можна було гаяти нi хвилини. Коли таксi зупинилося бiля вокзалу, я мало не стрiмголов вибiгла на перон i, на щастя, встигла здибати Яцека. Вiн iшов уздовж поiзда за носiем з його валiзками. Я пильно придивилася до нього i завважила, як вiн щоразу розглядаеться навколо, видимо шукаючи когось очима. Раптом обернувся i помiтив мене.

Напевне, я дуже кумедно виглядала i так недоладно пояснювала йому, якi саме панчохи менi потрiбнi, що Яцек дивився на мене з неприхованим зачудуванням.

Потiм, нiби нiчого не сталося, занотував до записника про панчохи й знову озирнувся.

Я не витримала й спитала:

– Ти когось шукаеш?

– Еге ж, – кивнув головою Яцек. – Зi мною iде пан Мельхiор Ванкевич, i я боюся, щоб вiн не спiзнився. У нас спальне купе на двох.

На мiй превеликий подив, виявилося, що вiн сказав правду. Перед самим вiдходом поiзда справдi з’явився пан Мельхiор, трохи захеканий, але, як завжди, чарiвливий.

Вiн буквально засипав мене комплiментами. Ото дурний вигляд я мала!..

Я пройшла через усi вагони й не побачила жодноi жiнки, гiдноi уваги. Нi, Яцек iхав без тiеi. Я повернулася додому куди спокiйнiша. Десь близько десятоi зателефонував дядько Альбiн, я про все одзвiтувала i дiзналася, що вiн теж почав розшуки.

Четвер

Сьогоднi разом з Тото i Рисем Платером снiдала в «Брiстолi», а обiдала в «Європi».

Тото був дуже радий. Вiн життя собi не уявляе без пивничок…

Я пильно роздивлялася навколо. Якщо вона мешкае в готелi, то, напевне, i iсть там-таки в ресторанi. І в одному, i в другому справдi було доволi молодих i гарних жiнок.

Тiльки тепер я зрозумiла, якi великi труднощi стоять передi мною. Мене навiть обсiли сумнiви, чи буде якась користь iз дядьковоi допомоги, хоч i мала нагоду упевнитися, що вiн не байдикуе. Сама ж бо допiру бачила його в холi готелю.