Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Вiн сидiв, удаючи, нiби читае газету. На щастя, до мене вiн не привiтався. Сподiваюся, завтра вже прийде. Дай Боже, щоб з якимись новинами.

П’ятниця

Тiльки цього бракувало! Свого клопоту доволi, аж тут iще ота Гальшка Корнiловська! І треба ж так по-дурному вклепатися! Прибiгла до мене розхвильована, збуджена, коли я ще сидiла у ваннi. Я одразу догадалася, що тут якiсь амури, i спитала:

– Посварилася з Павелом?

– Ой серденько, що ти кажеш! Ти ж знаеш, як я нестямно його кохаю. І нiколи, iй-право, нiколи його не зраджувала.

А оце минулого лiта в Криницi… Сама не розумiю, як це сталося… Просто якась хвилинна слабкiсть… Я заприятелювала з одним молодиком… Знаеш, така собi курортна пригода без наслiдкiв. Я навiть не уявляла, хто вiн такий. Добре одягнений мужчина, такий показний, спортивного типу. А танцював як! Чи ж могла я подумати, що то якийсь шалапут!

– Шалапут?

– Страшенний!

– Якийсь найманий танцюра?

– Нi, навiть не те. Та й що менi до нього! Ти ж знаеш, як я кохаю Павела.

А той новак пiдмовляе мене на зраду. Я в страшеннiй скрутi. Вiн-бо прибрав мене до рук i погрожуе, що розповiсть про все чоловiковi й Павеловi.

– О, це вже неприемно, – зауважила я. – А чи не вимагае вiн грошей вiд тебе?

– Та що там грошi! Я згодна сто разiв заплатити йому, але вiн закохався в мене до нестями. Ти навiть не уявляеш, який вiн безжальний та жорстокий. А найгiрше те, що Павел починае стежити за мною.

Я знизала плечима.

– Не розумiю тебе, люба. Якщо вiн i розповiсть щось твоему чоловiковi чи Павеловi, то ти ж можеш усе заперечити просто йому в вiчi.

– На жаль, не можу, – зiтхнула Гальшка. – Я допустилася страшенноi необачностi. У нього моi листи. Ех, коли б тi листи та якось вiдiбрати у нього, тодi – я вiльна. Вiн буквально шантажуе мене ними. Що робити… що робити?

– Щиро спiвчуваю тобi, – мовила я i подумала, що ми з нею опинилися майже в однаковому становищi. Але мое, звiсно, набагато гiрше.

Ах, якби я могла iй про все розповiсти! Тодi б вона знала, що таке справжня драма.

Поки я одягалася, Гальшка почала прохати:

– Люба, ну порадь менi, що маю робити. Це ж просто жах – жити в безнастаннiй тривозi мiж трьох шалено закоханих мужчин. Не знаю навiть, i що5 вони знайшли в менi особливого. Я ж бо така сама, як i всi. Хiба що трохи тоi вроди…

– А ти не намагалася викрасти тi листи?

– То все марно. Вiн тримае iх пiд замком.