Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

А якби ти ще попрохала його спробувати щастя з тiею банкнотою… Нiчого бiльше вiд тебе я не жадав би.

Я зрозумiла. Вiн хотiв, щоб я стала його спiльницею i заманила Тото до картярнi, де його добряче ошукають. Яка бридота! Вся моя симпатiя до дядька враз зникла. Краще б я сама дала йому грошей, навiть наполягала, щоб узяв iх. Але дядько рiшуче вiдмовився.

Та, зрештою, я подумала, що якийсь там програш для Тото нiчогiсiнько не важить. А воно б i незле було отак покарати його за пихатiсть. Одначе коли я добре помiркувала, то дiйшла висновку, що, якби я пристала до тiеi махiнацii, мене замучило б сумлiння.

Дядьковi я, звiсно, сказала, що згодна. Та сама сподiвалась уладнати цю справу в iнший спосiб.

Коли дядько пiшов, я зателефонувала Тонноровi. Сказати правду, серце менi неспокiйно калатало, поки я чекала на вiдповiдь. Адже я нiколи ще не дзвонила до незнайомих чоловiкiв такого типу. Отож вирiшила бути дуже обережною. Залишу вдома листа з його адресою i напишу, нехай шукають мене там, якщо на призначену годину я не повернуся додому, а собi в сумочку покладу Яцекiв револьвер.

У трубцi почувся низький чоловiчий голос. Я запитала, чи це пан Роберт Тоннор, i, дiставши ствердну вiдповiдь, сказала:

– Даруйте, що не називаю свого прiзвища, бо воно не мае для вас значення, а я волiю лишитися невiдомою. Менi потрiбно з вами зустрiтися. Маю до вас справу, надзвичайно важливу, можете менi повiрити, i прошу придiлити менi кiлька хвилин. Чи не змогли б ви мене прийняти, ну, скажiмо, завтра вранцi?

Вiн, певне, здивувався, бо спитав:

– А ми з вами знайомi?

– Нi.

– Може, я десь вас бачив?

– Ми з вами нiколи не бачились.

– То яку ж ви можете мати до мене справу? Тiльки попереджаю наперед: якщо йдеться про пиловбирач, краватки чи новий зразок бритви, то все це я вже маю.

Я мало не засмiялась i сказала, що грошi тут нi до чого. Тодi вiн замислився i вiдказав, що завтра не матиме вiльного часу. А от сьогоднi о восьмiй зможе мене прийняти.

Я вбралася в чорну сукню, але нiяких коштовностей надягати на себе не стала (вiд такого типа можна сподiватись усього).

На менi була тiльки обручка i низочка перлин. Вони останнiм часом знову входять у моду. Тодi написала листа, знайшла в шухлядi Яцекiв револьвер, перехрестилась i вийшла iз дому.

Субота

Дверi вiдчинилися так швидко, що я навiть злякалася. Передi мною стояв високий на зрiст кремезний брюнет з проникливими сiрими очима. На ньому був темно-синiй костюм i чорна краватка.