Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

(Може, вiн носить жалобу?) З вигляду цiлком порядна людина. Навiть шляхетна.

Чоловiк подивився на мене уважно i сказав:

– Прошу. Я чекаю на вас.

У нього був досить приемний голос.

– Я заберу у вас хвилин п’ять, не бiльше, – почала я i рушила була до кiмнати. Навiщо б то менi, справдi, скидати хутро. Одначе цей нахаба безцеремонно взяв мене за рукав i сказав:

– Зробiть ласку, скиньте хутро, бо в мене тут жарко, то щоб вам потiм не застудитися.

Чи випадало менi сперечатися? Страшний тип… Помешкання в нього невелике, але пристойне.

– То чим можу вам служити?

– Я приятелька Гальшки Корнiловськоi… – почала я не дуже впевнено.

Вiн злегка пiдвiв брови й сказав:

– Дуже приемно.

– Я б не хотiла, щоб ви мене неправильно зрозумiли. Я прийшла пояснити вам дещо.

– Пояснити? Що саме?

– Це дуже делiкатна справа. Але повiрте, я вмiю зберiгати таемницi. Отож, хоч вам i здаеться, що Гальшка вас цураеться, я хочу сказати вам, що це неправда. Вона кохае вас.

Я таки спромоглася вимовити цi слова з глибоким переконанням. Але вiн якось чудно скривився i вiдказав:

– Цiлком можливо, шановна панi. Але це для мене не така вже й новина.

Еге, нахабства йому не позичати! Я залюбки кинула б йому в обличчя, що Гальшка ненавидить його. Одначе мусила триматися дипломатично.

– Тим краще, що ви про це знаете. Ми з нею близькi подруги. Але ж ви самi знаете, що певнi обставини заважають вашому коханню. Признайтеся, що постiйна небезпека аж нiяк не сприяе щастю.

– Про яку небезпеку ви говорите? – запитав вiн майже iронiчно. – Я не з лякливих.

– Ах, та я ж не про вас! Ідеться про Гальшку. Ви маете… у вас е ii листи. Я розумiю, вони дорогi для вас як спогад про тi днi, коли почалося ваше кохання. Але, як вам вiдомо, Гальшка – замiжня. І думка про те, що цi листи в якийсь спосiб можуть потрапити до рук чоловiка, гнiтить ii… Нi, не перебивайте мене! Я певна, ви самi нiколи б такого не вчинили, але ж, Боже мiй, iх можуть у вас викрасти, ви можете iх загубити, з вами може статися якась лиха пригода… Треба на це зважати.

Вiн усмiхнувся, запалив цигарку i зручнiше вмостився у крiслi. Я бачила, що моя промова не справила на нього анiнайменшого враження. Невже такий безсердечний?…

Та ось вiн невимушено запитав:

– Якщо я добре вас зрозумiв, ви хочете, щоб я повернув Гальшцi ii листи?

– Так.