Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Вiн провiв мене до кондитерськоi на розi, ото й тiльки. А коли тобi не досить мого пояснення i ти й далi не облишиш цю тему, то затям собi: якщо я ще раз почую слово «посередник», то зараз же збираю своi речi й виiжджаю до Голдова.

Я аж кипiла вся з лютi, просто кипiла!

– І ще одне, – додала я. – Годi вже з мене твоеi тiтки Магдалени. Одна з нас тут зайва. Я не хочу бiльше бачити в домi цiеi панi. Або вона забереться звiдси, або я. І знай – я свого рiшення не змiню.

Промовивши це, я вийшла до свого покою i демонстративно повернула ключ у замку.

Яцек хвилин п’ять стояв пiд дверима, перепрошуючи й благаючи, щоб я не гнiвалась. Я не озвалася до нього анi словом. Певна рiч, i сама пiвно5 чi очей не склепила.

Вранцi я не привiталася з тiткою. Вона наливала каву в iдальнi, i я пройшла повз неi, наче повз якусь рiч. Я завважила, як це ii налякало. Ось я навчу ii розуму, iдiотку!.. Яцековi сказала «добридень» тоном власницi пансiонату, що звертаеться до нового пожильця:

– Що зволиш на снiданок?

Вiн мав засмучений i винуватий вигляд, але це мене не зворушило.

Менi було цiкаво, чи перестав вiн вiрити тiтчиним дурницям, та, на жаль, його викликали телефоном до мiнiстерства. Отодi я й подзвонила Робертовi. Це враз пiднесло менi настрiй. Кортiло побачити, як вiн мене зустрiне. Ми умовилися на п’яту.

Рiвно о п’ятiй я була на Познанськiй. Далебi, Роберт таки найчарiвнiший мужчина з усiх, яких я будь-коли знала! Мене цiкавило, як вiн виправдаеться за свiй вiд’iзд, але вiн вiрний своему стилевi.

Вiн загалом не згадав про це анi словом, тiльки вигукнув:

– Нарештi!

Як багато може означати одне слово! Диво, та й годi! Вiн був такий милий, що я навiть вирiшила не казати йому нiчого про оту покоiвку. Нехай собi… В очах у нього якiсь золотi вогники. Вiн, певне, мрiйник, тiльки приховуе це перед людьми. Який вiн романтичний! Ми чудово згаяли тi двi години. Коли б я й мала щось йому закинути, то це його надмiрну любов до музики. Весь час показуе менi якiсь новi платiвки Баха, Бетховена i т.

iн.

Сьогоднi вiн сказав менi:

– Варто виiжджати, коли знаеш, що хтось чекае твого повернення.

Як вiн гарно говорить! Немае в ньому нiчого банального. Тото поряд з ним схожий на манекен з пап’е-маше. Безперечно, коли зважати на манери чи матерiальнi можливостi, вiн незрiвнянно вищий за Роберта. Але йому бракуе внутрiшнього змiсту. А в цьому чоловiковi завжди вгадуеться глибока душа. Немае в ньому нiчого поверхового. Кожна зустрiч з ним – мандрiвка у незнане.