Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Якщо вона сама, то я раднiше схильний припустити, що вона переписала текст з чужого рукопису, по-рабському копiюючи лiтери i не розумiючи змiсту. Для мене цiлком певне одне: польськоi мови вона не знае. Я робив щодо цього сотнi експериментiв. Примiром, сидячи в ресторанi, вдавав, що погано зрозумiв ii, i замовляв кельнеровi зовсiм iнше. Або ж несподiвано вкидав якесь польське слово, або ж у розмовi, що точилася при нiй, казав щось про неi. Я не можу не вiрити своему досвiдовi. Жодного разу в ii поглядi, поведiнцi чи виразi обличчя не було помiтно найменшоi, анiнайменшоi реакцii.

Вона не може знати польськоi мови. Це для мене безперечна iстина.

Я замислилась i похитала головою.

– І все ж для мене лишаеться незрозумiлим, чому вона писала Яцековi по-польському… Якщо iй довелося завдати собi стiльки клопоту, копiюючи чиесь письмо, чому вона просто-напросто не написала листа французькою чи англiйською мовою, якими добре володiе? Адже вона повинна знати, що Яцек також iх розумiе… Нi, дядечку, вся ця справа видаеться менi загадковiшою i складнiшою, анiж вам.

І взагалi, на свiтi дiються речi надто складнi й несподiванi…

Дядько погодився, що все це виглядае вельми пiдозрiло. Я бачила, що вiн навiть серйозно стривожився. Це дуже похитнуло мою вiру в нього.

Вiвторок

Вранцi з пошти принесли посилку. Я була дуже здивована з двох причин. По-перше, посилка була продовольча, а по-друге, ii надiслала з Ковеля якась не вiдома менi Зоф’я Патрич. Це мене так заiнтригувало, що я вирiшила вiдкрити ii сама.

Та ще дужче здивувалася, коли я знайшла всерединi двi обпатранi курки. Я вже хотiла гукнути Юзефа, щоб вiн забрав iх до кухнi, коли раптом побачила мiж тою бридотою конверта. Серце менi забилося сильнiше. Я вже знала, що це вiд Роберта. І не помилилася.

Я довго вагалася, не знаючи, що з ним робити (з тим конвертом). Адреси на ньому не було. Я ще раз подивилася на обгортку. Адресу, безперечно, писав хтось iнший. Якась жiнка з невиразним почерком. Та ще й противним хiмiчним олiвцем.

На додачу вiд курей тхнуло сирим м’ясом чи вони просто були несвiжi.

Менi стало млосно. Я залишила iх у iдальнi i замкнулася в своiй кiмнатi.

Звiсно, я мала право вiдкрити конверт. Нi майор, нi полковник не можуть мати до мене жодних претензiй. Хiба могла я подумати, що це вiд Роберта? Який би мужчина посилав дамi з вищих верств дохлих курей?

Я розiрвала конверта, i з нього випав ключик. Маленький зграбний ключик. Крiм нього, всерединi була якась посвiдка i лист.