Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Оскiльки я ще не знаю, як учиню i що з усiм цим зроблю, а лист цей чи не найкращий з усiх, якi я колись одержувала, то я переписую його сюди.

«Ганко!

Це страшна рiч, коли мужчина, навiть дуже сильний мужчина, мусить простягати руку по допомогу до жiнки, яку прагнув би оборонити вiд будь-якоi небезпеки, вiд усього, що могло б вразити ii вельми делiкатну уяву, порушити ii спокiй, внести дисонанс у ii безжурнi днi.

Мене аж розпач бере, як подумаю, що мушу це зробити, i нiщо в свiтi не виправдовуе мене, навiть те, що я так сильно, так безтямно тебе кохаю.

А тепер вислухай мене. Зовсiм несподiвано мене спiткало нещастя. Нещастя, глибини якого я ще й сам не можу осягнути. Менi довелося раптово втекти з Варшави, аби врятувати свое життя. Яне змiг узяти навiть подорожньоi валiзки. Навiть грошей. Тiльки завдяки випадковим людям я ще не сконав з голоду. А що зi мною буде завтра чи за годину – не можу завбачити.

А тут iще оце кохання, що спалюе менi серце, ця величезна й безнадiйна туга за тобою. Кохання, яке я мушу пiддати такому страшному випробуванню.

Я знаю, що ти менi не одмовиш. Але водночас знаю i те, що наражаю тебе, тебе едину, мiй найдорожчий скарб, на можливi прикрощi. Тому благаю тебе, будь якомога обережнiша. Заклинаю тебе, нехай нiхто не дiзнаеться про цей лист анi слова.

Прохання мое таке: у Пiвнiчно-Схiдному банку я маю сейф. Посилаю тобi ключик од нього, а також посвiдку з паролем. Пiди туди i забери все, що там лежить. Там е два пакети. В одному iнженернi папери з планами фабрики, яку я мав намiр будувати, в другому – грошi.

Забери iх до себе i ретельно сховай. По дорозi до банку i в самому банку старайся не привертати до себе уваги. Цi пакети для мене надзвичайно важливi. Може, навiть не менш вiд життя.

Якщо почуеш про мене щось погане, можеш вiрити усьому. Можеш проклясти мене i викреслити зi своеi пам’ятi. Я готовий до всього. Можливо, я навiть заслуговую на те, хоч, знаючи тебе, я певен, що ти нiкого не засудиш, не вислухавши його перед тим, не взявши до уваги трагiчного збiгу обставин, що мiг штовхнути його не на той шлях, якого прагнуло його серце.

Я зазнав у життi чимало катастроф, але найбiльшу переживаю тепер, коли надi мною зависла загроза втратити тебе, коли я вже намiрявся був усунути всi перешкоди, якi нас роздiляли. Якохаю тебе, i якщо ти дiзнаешся про мою смерть, знай одне: хоч би менi й судилося померти, я помру з твоiм iм’ям на устах.

    Роберт».

Коли я дочитувала цього листа, менi тремтiли руки.