Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Але я ревную його навiть до минулого.

– Це повинно йому лестити.

– Отже, дядечку, мене цiкавить призабута минувшина. Чи ви не пригадуете собi жiнки на iм’я Елiзабет Норман?

– Елiзабет Норман? – дядько наморщив чоло й замислився. – Стiльки прiзвищ на свiтi… Елiзабет Норман… Якого вiку ця дама?…

– Нинi iй десь пiд тридцять.

– А яка вона з себе?

Я, як могла докладнiше, описала ii, зважаючи, певна рiч, на те, що тодi вона мала виглядати набагато молодше. Дядько похитав головою.

– Дуже шкода, але не пригадую такоi.

– І все ж, дядечку, ви напевне ii знали. Свого часу Яцек дуже цiкавився нею…

Вiн звiв брови.

– Ой… Здаеться, щось таке пригадую… Вельми гожа панна… Зовсiм молоденька й напрочуд чарiвна… Так, так. Яцек привiв ii на прийом у посольство… Ну звiсно ж. Їi звали Беттi, Беттi Норман. Шатенка з зеленими очима. Їi батько, дуже пристойний лiтнiй добродiй, був власником якогось пароплавства чи чогось подiбного. Їх приймали в найкращих домах. Авжеж, пам’ятаю. Беттi Норман. Здаеться, вона навiть доводилась якоюсь родичкою ледi Нортклiф… Тодi Яцек був начебто вельми нею захоплений… – Дядько з усмiхом узяв мене за руку й додав: – Але хiба можна бути на нього за це в претензii? Усе воно було так давно…

– Та нiхто ж i не каже про якiсь претензii.

Просто я хотiла б щось про неi дiзнатися.

Вiн замислився.

– Атож, пам’ятаю. Беттi Норман. Дуже гарна дiвчина. Та ще й така вихована… Здаеться, вона серйозно важила на Яцека. А так, так. Навiть вивчала польську мову, а це ж неабищо для iноземки.

Вона була дуже здiбна. А потiм якось зникла з обрiю. Та воно й зрозумiло. Яцек поiхав на кiлька мiсяцiв до Америки, а вона вернулась у Бельгiю, до батькiв. Так, вона часто бувала в посольствi. Мила, безпосередня натура. Усi ii любили. Була в неi навiть така незвична риса: ii цiкавили полiтичнi питання. Але все в минулому… А ти що, бачила ii недавно?…

Усе для мене поступово прояснювалось. Якщо ii не було в той час, коли Яцек поiхав до Америки, то вона, безперечно, не вернулася нi до яких батькiв у Бельгiю, а подалася з ним.

Тепер менi стало зрозумiло, чому Яцек завжди обминав мовчанкою свое пробування в Сполучених Штатах.

Тло ситуацii почало вимальовуватися менi виразнiше. Дуже скидаеться на те, що Яцек потайки побрався з нею, а вiд’iзд до Америки був, по сутi, весiльною подорожжю. І все ж одна рiч лишаеться для мене незбагненна: чому ця жiнка його покинула?…

Це така сама загадка, як i ii приiзд до Польщi тепер, коли минуло стiльки лiт.