Земля (збірник)

] ii хату, стала на лицi неначе земля, – i батько дружби Михайла, старий Івонiка Федорчук. Обое сидiли в однiм кутi на лавi й сумували. Докiя несказанно терпiла пiд свiдомiстю, що «сиротiе»; а по-друге, – вона добре бачила, що ii будучий зять не був анi гарний, анi видний хлопець, i що Парасинка улягла ii майже розпучливим мольбам, що виходила за нього. Хвилями вiдзивалося у нiй щось, немов грижа[25 - Грижа – бiль, журба, докiр.] совiстi. Коли однак ii погляд стрiчався з постаттю Василя, що, п'яний, то сам гуляв, то, пiдносячи руки мов до наказу надмiрно вгору, викрикував, то смiявся або спiвав, – стягала грiзно чоло в зморшки й затинала зуби, аби не зойкнути вголос iз болю.

«Тодорика не пияк, – потiшала себе. – Тодорика порядний хлопець. А хоч вiн i негарний i непоказний, зате вiн добрий. Парасинка не буде вижидати ночами пияка, не буде бiдувати. Вiн буде шанувати ii. До того в нього земля… Незадовжене поле… Їй буде добре за ним. Бог добрий i дасть, що iй, пташцi дрiбнiй та милiй, добре буде!»

Старий Івонiка був також нинi потрохи пiдпитий, але в нього бувало се все наслiдком великоi радостi або великого смутку.

Скоро лише гульба розпочалася, пересунувся вiн незамiтно до Докii, своеi найближчоi i найщирiшоi сусiдки, кивнув до неi приязно головою i сказав пiвголосом:

– Докiйко… кумко… всi нинi веселi, але нiхто не знае, що там у моiм серцi дiеться!..

– А в моiм, бадiко[26 - Бадiко —звертання до старшого роками.]! В моiм нiби лiпше?.. Ей, Боже добрий… Боже! – i, зiтхнувши тяжко й глибоко, вiдсунулася i зробила йому мiсце коло себе.

– Та що ви хочете, Докiе? Ви ж вiддаете свою доньку!

Вона потакнула головою й усмiхнулася гiрко.

– Вiддаю ii! Вiддаю ii, голубку ту мою милу! – вiдповiла, спускаючи голос i вимовляючи кожде слово звiльна й з натиском. Притiм повернула головою за гуляючою донькою i глядiла на неi таким виразом, неначеб вона тиха й мертва лежала перед нею на лавi.

– А що я маю казати? Ви знаете, що я нiчого iншого в свiтi не бажав собi, як вашу Парасинку для свого Михайла! Вона буде така, як ви! Добра й чесна газдиня! Усяку роботу знае i лад тримае у хатi.

А хата в неi, як та бiла стiна. Нашi поля граничать з собою, становлять одну рiвнину, iх сила однака. А що на них уродиться, однако гарне й добре бувае. Наш товар найкращий у селi, а наша честь, Докiйко, наша честь – вона найголоснiша у селi! О Докiйко, – кликнув болiсно i вдарив зi щирою розпукою кулаком об стiл, що стояв поблизу нього.