Земля (збірник)

Не бачив у тiм грiха, що Сава любив Рахiру…

А по-друге, хоч якi були бiднi, – бо вони були бiднi зарiбники, що винаймали собi поле й ходили на роботу, особливо ж Тетяна, тiтка його, – то все-таки обдаровували його чим могли, як там прийшов, i утоптували, не тряслися над крейцаром, як тато й мама. Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорiй усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а вiн хотiв курити. В тата пив вiн горiвку лиш 3-4 рази до року – на Рiздво, на Великдень, на храм i на Новий рiк або в м'ясницi, – а тут частували його не раз i не два, а по кiлька разiв до тижня.

А вже найлiпша була для нього Рахiра…

Як Михайло вгадав, що вiн Рахiру любить, i дiзнався, що вiн часами заночовуе в вуйка Григорiя, накинувся на нього i сварив: «Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дiвчину пусту, що на неi нi один порядний хлопець у селi не глядить, що ii нiхто порядний за жiнку не вiзьме. Вона погана волошка, циганка. Дивися на ii зуби й на ii рот! Як клубки з м'яса стоять iй в лицi! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очi, як у чортицi або у голодноi собаки!»

Вiн не вiдповiв братовi на те нiчого.

Взагалi небагато говорив, як той зводив розмову на Рахiру, але ii покинути зовсiм не думав. Як не мiг ii через кiлька днiв бачити, бо батько роботою обтяжав, був просто хорий. Ходив, мов затроений[37 - Затроений – отруений.], в'янув усiм тiлом, а лють так i грала в нiм. Тодi й недобре було дразнити його. Не витримував вiн так довго. Як та вода загачена, що найшла цiлою масою i розривае греблю, так i любов його ломила всi згляди й обов'язки проти родителiв, i вiн iшов до неi. Вона нагороджувала його багато за цiлий знiвечений час, i вiн удвое прив'язувався до неi.

Мабуть, нi одна дiвчина на свiтi не вмiла так любити, як вона! В ii обiймах вiн неначе мiнився. Своiми великими червоними устами пила з нього всю енергiю i силу; пила його, коли лиш глядiла на нього своiми очима. І пiд тими поглядами, що або смiялися, або iскрами обсипували його, – м'як, ослабав i тратив усяку волю.

Їi смiх, голосний, короткий, уриваний смiх, виривав його з усякого надумування й поривав iз собою, а слова ii все пiдходили йому пiд його душевний лад.

Здавалося, цiле його ество зiбралося лише в те одно почуття, в любов до неi, i стратило змисл для чого iншого. Купався i поринав у тiм чуттi. Вiдчував ii в собi, мов життя, i анi через думку не переходило йому розлучатися з нею.