Земля (збірник)

Вiн володiв якоюсь демонiчною силою над тою звiриною; i хоч би яка голова в нього задурена, хоч i якою колодою сiдав iз ярмаркiв на фiру, – вона все привозила його цiлого й живого назад додому – прегарна, премудра Шага ii!

Василь нiколи не хорував.

Часом прийде оббитий, синцями вкритий, закривавлений з корчми, i коли вона при його видi з остраху й вiдрази аж зойкне, аж руки заломить, вiн лише сплюне вперед себе, заклене пiд носом i видряпаеться на пiч.

Там перележить два-три днi скулений, а потiм, неначеб не лучалося з ним нiчого, злазить iз печi й береться наново за працю або йде в поле або в село.

Нi, йому не долягае нiчого, але вона, вона вiдчувае, що вже лиш небагато осталось в ii душi струн, якi лучили ii з життям. Всi iншi повривались одна по другiй немилосердно…

Тепер була жура за поля i ii доньку тим страховищем, що сiпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах, а вднину проганяло мову й усмiх з ii живих уст.

У неi був i брат, одинокий лише. Петро було йому на iм'я.

Молодший вiд неi, нежонатий, лiт сорок, може, жив коло неi й Василя i помагав у господарствi. Але й вiн причинився до ii гризоти. Не женився, а часом i собi запивався. З природи iнтелiгентний, бистрий, серцем м'який, мов дитина, а в роботi був мов вогонь, коли хотiв. Одначе грошi, заробленi фiрманкою або в Молдавi, протрачував i вертав до неi з порожнiми руками.

Мав своi жалi.

Уроював[9 - Уроювати – фантазувати, вигадувати, уявляти.] собi iх часами, особливо ж коли його на Гоппляц мов магiею тягнуло.

Вiн вiдступив свое поле сестрi пiд умовою, що мае проживати при нiй до кiнця свого життя, але впившися, твердив, що вона витуманила те поле у нього, що чигае на його смерть i жалуе йому кождого кусника хлiба i т. iн., i що з нього не буде вже нiколи газда, як iншi люди. Женитися не хотiв, бо, як казав, своеi власноi хати не мав, а в винаймленiй не хотiв сидiти. Гонор не позволяв. Не був iз такого роду, щоб, оженившися, iти зараз на жiноче або комiрне.

Вiн походив iз попiвського роду. Пригадував собi ще дiда… В дiйсностi не думав нiколи про женитьбу поважно. В молодих лiтах рвався за фiрманкою, «шалiв», як сам оповiдав, за кiньми, наймаючись то тут, то там, по панах, а пiзнiше не припадали йому сiльськi дiвчата до вподоби – i його найкращий вiк перейшов, що й сам не стямився, як i коли. Уходив у сiльських дiвчат за якогось недоступного героя, на якого не ялося[10 - Не ялося – не годилося.] iм пiдносити очей.