Земля (збірник)

«Або оцю, або ту, або оту, котру схочете, берiть, вони всi добрi газдинi i чемнi дiти, i всi дiстануть однакове вiно», – приговорював.

– Та й, кажуть, молодий хотiв уже одну брати, але як стара довiдалася, що вiн не на панотця вчиться, упилася i завела таку галабурду в хатi, що, кажуть, добре, що ще не набила кого. Така люта була на всiх. Вiн як поiхав, так i не вертав бiльше до них. Бiднi панни з жалю постарiлися й посивiли, та й сидять i донинi. А старий, – додав злобно Онуфрiй, – старий, боже, прости менi грiхи моi (тут ударив себе долонею кiлька разiв по губах), не гадае вже про нiщо, як лиш се, аби якнайбiльше гроша збити.

Так, якби його ще доста не мав!

– Не мае вiн його там багато, Онуфрiю! – докинув Івонiка.

– Ет, не мае! Коби я тiльки мав та й ви, але бiда, що не маем! – вiдповiв Онуфрiй. – Вiн собi тепер лиш тим голову б'е. Онодi iду з паном на фiрi, а вiн iде. Бiла борода спадае йому по грудях, а сам згорбився майже удвое, бо вiн, бiдний, уже старенький. Йому бiльше як сiмдесят.

Вже в нашiм селi вiн бiльше як сорок лiт. Іде, а як побачив нас, уклонився. Пан злiз з брички, подав руку, вклонився та й каже:

«Як ся маете, панотчику?»

«Зле, зле! – вiдповiв вiн журливо. – Люди не вмирають!»

«Ади! – гадаю собi. – Диви, який старий мудрий!

Хоче, аби ми вмирали. Грошi за похорон брав би, не мае iх досить! Правда, вона п'е, дома сидять чотири дiвцi, але тому маемо ми вмирати?»

– На те вiн i панотець, аби нас хоронив, а за похорон грошi брав! – обiзвався Івонiка.

 – Хоронив через сорок рокiв, чому би йому сього й тепер не робити? Іншi те саме роблять! Дурно не зроблять!

– Раз приповiдав, що свiт закiнчиться! – обiзвався знов Онуфрiй. – Як закiнчиться, то нащо грошi збивати? На тамтiм свiтi Бог святий самий уже нас погодуе!

– Що ви таке говорите, бадiко Онуфрiю! – кликнув Івонiка, що понад усе любив справедливiсть i правду й тим-то йому оповiдання Онуфрiя нiяк не западали в душу.

– Вже як я кажу, то можете вiрити! – кликнув Онуфрiй з притиском i вдарив себе сухим кулаком у груди, що аж у них щось вiдiзвалося.

 – Я кажу правду! Раз оповiдав людям при однiй клацi[63 - Клака – толока, спiльна робота за частування.] в себе, аби давали бiльше на службу Божу, бо настане кiнець свiту. Ви сього не чули, бадiко Івоне? Ну, врештi, як ви не чули, то й не диво. Ви так рiдко заходите в село або на Гоппляц, що не знаете нiчого. Все лиш пильнуете вашого бурдея та того, що коло нього дiеться.