Земля (збірник)

І звiдки мала остаточно набирати стiльки тих грошей? Вона стидалася просити у панi грошей, але вiн не вiрив iй i бив тайком, коли лиш навинулася нагода. Бог знае, вона цiлком була iнша, неначеб не його сестра, хiба що була така струнка, як вiн, як смерека. Вiн був дуб, не парубок.

Коли думав про неi, бачив ii все перед душею такою, як колись перший раз.

На панськiм подвiр'i. Одного разу лупили там кукурудзу. Коло стодоли й кошниць[66 - Кошниця – висока й вузька повiтка, виплетена з лози, куди зсипають кукурудзу в качанах.

] сидiли робiтники, жiнки, чоловiки й дiвчата, вiн i вона, i лупили. Вiн i вона сидiли при однiм гуртi, а мiж ними старий Петро, що наглядав за роботою. Кукурудзи мали з одноi купи сипати вже до кошницi. Старий Петро гукнув на одну грубу пикату дiвчину, що неустанно передиралася з одним хлопцем, щоби принесла iз стодоли драбину. Вона вiдповiла, що принесе, але, не рушаючись iз мiсця, гралася найспокiйнiше дальше, перекидуючися з хлопцями кукурудзами.

– Ну, сороко, ти оглухла? Не чуеш, що я казав? – гримнув наново Петро на неi, нiби погрозив кулаком. – Я зараз там прийду на твою голову!

Та дiвчина, мабуть, знала, що його слова не такi грiзнi, як здавався його грiмкий голос, i, замiсть виконати наказ, почала боротися з хлопцем, що саме в тiй хвилi упхнув iй шумилиння[67 - Шумилиння – листя з качана кукурудзи.] за ковнiр.

Анна бачила те все.

Вона заховувалася цiлий час мовчки й скромно коло роботи, а обзивалася лише тодi, як ii хтось прямо про що питав.

Вiн, Михайло, неначе не бачив ii, хоч сидiв проти неi i iх погляди вiд часу до часу стрiчалися. У неi були тихi блискучi очi й часом знiжна усмiхалися.

Бачачи, що пустотлива дiвчина вдруге не сповнила наказу, пiднялася вона з свого мiсця i пiшла сама до стодоли по потрiбну драбину.

Петро глядiв хвильку за нею мовчки, а вiдтак посвистав злегка перед себе.

– Мой, мой, що за дiвчина! – сказав до громади коло себе. – Варто, щоби ii порядний хлопець полюбив, а вiдтак засватав. Дiвчина як золото, та й добра!

Йому, Михайловi, заграло серце живiше в грудях, а iншi люди поглянули ласкавим оком за нею.

За хвилину вона винесла драбину.

Ішла повiльним ритмiчним кроком, несла на лiвому раменi довгу драбину, а праву руку сперла на клуб, щоб iти в рiвновазi. Була прегарна в тiй хвилi.