Земля (збірник)

Виглядала, коли б i не глянути на неi, як п'яна або якби що лише з ким побилася. Вiн стояв хвилину, дивлячись на неi, як вона, не пiдводячи очей до нього, бачила й вiдчувала його присутнiсть i мовчала.

– Я йду до склепу[70 - Склеп – магазин.] по сiль для товарини! – сказав.

– Не тяжко йти, як худоба е! – обiзвалася знов стара неприязно. – У нас нема худоби! Мiй чоловiк помер i лишив мене з довгами. Я мусила останне теля продати, щоби його поховати. Тодор (так звався ii син) був при жовнiрах, а оця, – вона кивнула зневажливим рухом за дiвчиною, – помагала лиш ложкою при мисцi.

Тепер вiн усе, що заробить, складае для себе; вiн задумуе женитися, – додала злобно, – а оця чiчка[71 - Чiчка – квiтка.] працюе день i нiч для чужих. Боже борони кождого перед такими дiтьми, як я iх маю! Се кара Божа, такi дiти, вороги! Розум i руки у них лише для себе.

– Ей, мамо! Вам би таке не говорити! – сказала Анна з легким докором. – І нинi позволила менi панi помогти вам у роботi, хоч i у нас роботи було всюди повно.

Я рятую вас, де можу! Але ви нiколи не вдоволенi!

– Бо мене лютить те, що тобi чужi пани милiшi, як твоя мамка. Я з тобою доста набiдилася, заки таку вигодувала. Все добре, що панi й панна скажуть або навчать, а все зле, що мама скаже. Гай-гай! – говорила твердо далi, пiдкидаючи високо горох в решетi. – Будемо видiти, як далеко ти зайдеш iз твоiми панами! Ти ще не знаеш: панська ласка лише до порога, а там – «марш за дверi!»

– Я ж вам усе даю, мамо, що там заслужу, хiба що собi яку одежину справлю! – говорила дiвчина з огiрченням.

Їй було соромно за маминi докори перед ним, i вона хотiла немов оправдатися. Вiн за нiзащо в свiтi не смiв думати, що вона для своеi матерi не була добра.

– Ай, певно, «речi»! – глумилася стара. – Вiдколи ти в панiв на службi, то вже й горботку[72 - Горботка – двi плахти, що iх носять замiсть спiдницi.] покинула носити, де ж би, соромно вже! Гай, гай!

– Панна каже, що любить мене у спiдницi, ну, i все дае в дарунок спiдницi.

Але я можу й горботку носити, сього менi нiхто не забороняе. Але як панна для мене добрi, то чому iх не слухати?

– Воно гарно й у спiдницi ходити! – вмiшався вiн несмiливо, хотячи звести розмову на що iнше. Йому було жаль дiвчини, яка ще не мала вправдi слiз в очах, але в голосi було iх уже повно.

– Про мене! Але збанок, кажуть, до часу воду носить! – сказала стара. – Ти вже стала гонорна, нiби кухарка.