Земля (збірник)

Се був Михайло.

Вона перелякалася. Вiн з'явився, неначе з-пiд землi виринув. Їi ество пiдлягало могутньому впливовi неожиданоi хвилi й не могло вiд нього освободится.

– Добрий вечiр, Анно! – сказав сердечно, знiмаючи капелюх, i подав iй руку. – Вiдки вертаеш так пiзно?

– Вiд Онуфрiя з грибами, – вiдповiла слухняно, мов дитина, тремтячим голосом.

Вiн мовчав хвилю i дивився на неi. Стояла перед ним темнява, пряма, замкнена високим житом, мов смерека, ii голова була схилена низько на грудь, а руки спущенi вдiл.

Вiн бачив виразно ii голову i ii сумовито закроенi уста.

– Анно! – почав зворушено. – Глянь на мене! Я знав, що ти йшла до Онуфрiя. Я ждав i визирав цiлий час за тобою… хотiв iз тобою говорити.

Сказавши се, поклав обi руки на ii рамена, оглядаючись заразом притiм лякливо позад себе. І вiн був соромливий i полохливий; нiколи в життi не промовляв ще так до дiвчини.

Вона позирнула на нього, щоб опiсля опустити очi. Цiла повага ii ества обхопила ii i заволодiла нею цiлковито. До того прилучилося дике зворушення, що замкнуло iй уста.

– Анно! – тягнув вiн нiжно далi, притягаючи ii несмiливо до себе. – Ти мовчиш так, якби я хотiв тебе бити; може, тому, що йдеш через мое поле? Сею стежкою йде кождий, хто хоче. Ти можеш десять разiв бiльше вiд iнших ходити, коли схочеш! Я вистелив би тобi сю стежку найкращими килимами моеi мами.

Вона поблiдла, глянувши на нього дико зворушеними очима, i мовчала далi. Щастя було таке велике, але й таке несподiване, що вона стала безрадна й не знала, що сказати.

– Я тебе люблю, Анно, вже вiддавна! Ти така гарна й добра! Хочу тебе взяти за жiнку, тебе одну! Тебе одну-однiську! Ти мусиш менi сказати, чи ти хочеш i чи любиш мене?

Паралiзуюча повага усунулася з ii душi. Вона обвила його шию руками й повисла на нiй.

– Ти любиш мене? – прошептала врештi. – Любиш мене, Михайле? Я сього не знала! Я така бiдна… Я нiчого не маю… Я не маю поля… Але я тебе люблю…

– Я не питаю за поле, зозулько…

– Але я тебе люблю… знаеш?

– Хотiв знати…

Поцiлувалися.

З цiлою повагою, яка була iй властива, пробилася ii глибока любов; з цiлою потугою молодоi лиш десь-не-десь культурою дiткненоi душi, розлилася вона тепер i розiгралася гучно.