Земля (збірник)

А будь-що-будь вона боялася п'яного дикуна. Раз побив ii так, що двi недiлi не здiймалася з постелi. По-тверезому i стiльки не хотiв слухати ii.

– Здурiла? – питав i смiявся, i навiть не вiдповiдав iй на ii допити й розложенi перед ним думки.

Коли б Парасинка мала раз чоловiка, все пiшло б iншою ходою: особливо ж, коли б ii вже не стало. (Вона лиш того боялася.) Вiн не допустив би, аби старий винаймив поле жидовi, – се було би першою його роботою по ii смертi, – або щоб його задовжував. Вiн узяв би газдiвство в своi руки i примусив би пияка сидiти тихо на печi.

День i нiч думала про те i, може, сотню разiв перебирала всiх хлопцiв у селi. Роздумувала, хто мав би перебрати ii газдiвство й забрати вiд неi ii скарб на все. Але думки в тiм напрямi кiнчалися кождим разом тяжким зiтханням, кождим разом глибокий смуток налягав на ii душу. В селi було доволi хлопцiв, але нi один не мав стiльки землi, скiльки б вона була бажала, нi один не видавався iй достаточно робучим, чесним i запопадливим.

Правда, один був би, але той один мав iще перед собою вiйськову службу… Се ж був Михайло Федорчук, син заможного й дуже порядного господаря. Вiн мав колись унаслiдити поля по своiм батьку й був найчеснiшим хлопцем у селi. Поля його батька граничили з полями Василя, були виробленi й добрi, i на них колисалися рiк-рiчно препишнi збiжжя, мов золотисте море. Аж любо було косити iх, аж любо було працювати на тiм полi! Так, сей один змiг би засватати ii Парасинку, а з бесiд i натякань старого Івонiки, батька Михайлового, визирало те саме бажання.

Одначе мiж iх бажаннями станули вiйськовi лiта, i нiяк було iх оминути. Михайло – хлопець сильноi будови, здоровий, – мав ще одного молодшого здоровенного брата. Родичi також не були ще надто перестарiлi, могли обходитися без нього в хазяйствi, i тяжко було думати про увiльнення його з вiйська. Вiд сеi осенi за рiк мав вступити в рекрути. Та i на тiм iще не кiнець. При вiйську треба служити 2—3 роки без перерви, а й потiм вiд часу до часу вертати на якийсь час у касарню, переодягатися в цiсарський стрiй i йти на вправи, полишати поле й хату на жiнку й дiти. Чиста недоля! Судьба звернулася до неi хмарною стороною, i нiякi мольби i сльози не змiняли ii постанови.

Восени мала Парасинка закiнчити шiстнадцятий рiк. Походила ростом на матiр, вибуяла, мов пальма, вгору, але зрештою була ще нерозвинена. Їi члени були худi, майже хлоп'ячi, ii лице дитиняче й вузеньке i без ясного виразу.