Земля (збірник)

Всi малi циганята, нагi, збиралися тут роями, гуляли, качалися i крутилися, побравшися за руки, блискавкою, так що iх чорнi тiльця у сяевi сонця лиш так поперед очi мигали й вилискувалися. Кидалися переходячим пiд ноги й просили дикими, а заразом бутними рухами милостинi, кричали та благали, спiвали й заводили правдиву чудасiю, так що хто переходив, мимоволi усмiхнувся й сягнув рукою до кишенi.

Вони мали свою окрему музику, торгували дерев'яним начинням, мали своiх ремiсникiв, а в суботу передягалася бiльша часть жiнок у лахмiття й ходила в сусiднi села по милостиню.

Григорiй Чункач, батько Рахiри, був потомком Циганii. Вiн одружився з сестрою Марii, на одне око слiпою Тетяною, бо мала кiлька пражин грунту, а коли пропив усе, мусив винаймати землю й ходити на щоденнi зарiбки.

Тетяна була добра робiтниця й мала славу такоi на цiле село. Їй i тiй славi мав одиноко завдячувати Григорiй, що дiставав роботу, iнакше не мав би нi одного свого прихильника, нi своiх рук.

Вiн був злодiй i мав на своiм сумлiннi одне людське життя. Одного разу упився i побив одного старого так сильно, що той кiлька днiв по тiм помер. За те просидiв у кримiналi довгий час, однак, коли вийшов на волю, не став нi на волосок лiпший.

Рахiра цiлком у нього вдалася, i вiн любив ii, мов свою душу. Мала не лише його круглi чорнi жадiбнi очi, але i вдача його вiдбилася у неi, немов у дзеркалi. Лiнива до розпуки, пленталася цiлими днями бездiльно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало iй в очi, особливо ж дрiб, або ставала там, де газдинi бiлили своi полотна, щоб опiсля, при вiдповiднiй нагодi, з одного або другого затягнути незамiтно пiд паху.

Їi мати не мала жодноi волi й жодного голосу дома й чинила завсiди лиш те, що наказував чоловiк i чого бажала донька. Була для обох мовчазливою, невсипущою машиною. В молодих сiльських хлопцiв не тiшилась Рахiра симпатiею. Вони погорджували нею явно i висмiювалися з неi голосно.

Вона накидалася кождому, i осягнути ii ласку не було трудно.

Нiякий хлопець не просив ii на танечнiм мiсцi до танцю, але вона лiзла вiд одного до другого, мов ласиця, i пiдлещувалася та просила так довго, доки один або другий не потягнув ii за рукав напiвжартом, напiвповагою до танцю i, обкрутивши ii кiлька разiв, трутив вiд себе або вiдiслав двозначними словами на мiсце.

Але вона смiялася з того.