До зірок

І тiеi митi з розпеченого неба пролунав низький гуркiт грому, а ще за мить на листя, залите свiтлом лiхтаря, впала перша крапля дощу, скотившись прямо на тротуар до його нiг. Цьому дню судилося закiнчитися зливою.

ІІІ

Почалася злива. Безiл змок до нитки, поки мчав до свого будинку через вiсiм кварталiв. Та змiна погоди вiдгукнулася i в його серцi: хлопець мчав, пiдстрибуючи ледь не на кожному кроцi, ловив ротом дощовi краплi та гучно вигукував: «Гей-гей!», зливаючись зi свiжим та бурхливим хаосом ночi.

Імоджен зникла; ii змило, мов денний пил iз брукiвки. Їi краса нагадае йому про себе за сонячноi погоди, але зараз, пiд час грози, вiн був наодинцi з собою. Почуття надзвичайноi сили опанувало ним, його б навiть не здивувало, якби зараз, пiсля чергового вiдчайдушного стрибка, його ноги вiдiрвалися вiд землi назавжди. Вiн вiдчував себе самотнiм вовком, диким i не прирученим; нiчним пiлiгримом, мiстичним та вiльним. І лише коли вiн примчав додому, його емоцii, втiм, розсудливi та майже безпристраснi, почали обертатися проти Г’юберта Блера.

Вiн зняв мокрий одяг, переодягнувся в пiжаму та халат, спустився в кухню, де побачив свiжоспечений шоколадний пирiг. Безiл з’iв величезний шматок та випив майже цiлу пляшку молока. Пiднесений настрiй дещо спав, i Безiл зателефонував Рiплi Бакнеру.

– У мене е план, – заявив вiн.

– Який?

– Як провчити Г. Б. за допомогою С. К.

Рiплi вiдразу зрозумiв, що друг мае на увазi.

Цього вечора Г’юберт поводився так нерозсудливо, що зачарував не лише мiс Бiссел, а й iнших дiвчат.

– Доведеться втягнути Бiлла Кампфа, – сказав Безiл.

– Гаразд.

– Побачимось завтра на сховку… На добранiч!

IV

Чотири днi потому, коли мiстер та мiсiс Джордж П. Блер закiнчували вечiрню трапезу, Г’юберта покликали до телефону. Мiсiс Блер скористалася вiдсутнiстю сина, аби поговорити з чоловiком про те, що ii бентежило увесь день.

– Джордже, цi хлопчаки, – або вже не знаю, як iх назвати, – вчора ввечерi вони знову приходили.

Вiн спохмурнiв:

– Ти iх бачила?

– Гiльда iх бачила. Їй майже було вдалося впiймати одного з них. Я розповiла iй про записку, яку вони пiдкинули у вiвторок, ту, у якiй було написано: «Перше попередження – С. К.», тому вона була насторожi. Цього разу вони подзвонили у дверi чорного ходу, й Гiльда вiдразу вiдчинила – вона саме мила посуд.