Великий Гетсбі = The Great Gatsby

Я вирiшив, що вони щось продають – акцii, чи страховi полiси, чи автомобiлi. В усякому разi, видно було, що запах великих i легких грошей дражнить iхнiй нюх, викликаючи впевненiсть, що кiлькох вдало дiбраних переконливих слiв вистачить, щоб тi грошi перекочували до iхньоi кишенi.

Прийшовши, я передусiм спробував розшукати господаря, але тi двое чи трое гостей, у яких я питав, чи не знають вони, де його можна знайти, витрiщалися на мене так здивовано i так енергiйно запевняли мене у своiй цiлковитiй неспроможностi дати вiдповiдь, що я поплентався до столу з коктейлями – единого мiсця в саду для самотнього гостя, який не хоче виглядати неприкаяним i зайвим.

Певно, я б напився там доп’яну просто вiд збентеження, якби з будинку не вийшла Джордан Бейкер. Вона зупинилася над мармуровими сходами i, злегка вiдхилившись назад, iз зневажливою цiкавiстю подивилась униз, на натовп у садку.

Я не знав, зрадiе вона моiй появi чи нi, але менi конче треба було за когось учепитися, бо я вже вiдчував, що от-от почну заводити панiбратськi балачки з випадковими перехожими.

Кинувшись до сходiв, я загорлав: «Добривечiр!» – так голосно, що вигук мiй, здавалося, луною озвався в найвiддаленiших куточках саду.

– Я так i думала, що зустрiну вас тут, – неуважливо мовила Джордан, коли я вибiг сходами до неi. – Адже ви казали, що мешкаете поряд з…

Вона злегка притримала мою руку на знак того, що за хвилину придiлить менi увагу, й запитально подивилася на двох дiвчат в однакових жовтих сукнях, що зупинилися бiля пiднiжжя сходiв.

– Добривечiр! – вигукнули дiвчата разом. – Як прикро, що ви програли!

Ішлося про змагання з гольфу. Минулого тижня Джордан програла фiнальну зустрiч.

– Ви нас не впiзнаете, – сказала одна з дiвчат у жовтому вбраннi. – Ми з вами познайомилися тут з мiсяць тому.

– У вас тодi волосся було iншого кольору, – вiдказала Джордан. Я аж здригнувся, але дiвчата вже пiшли далi, й зауваження ii мiг почути лише мiсяць, який з’явився явно передчасно – очевидно, з кошика iз закусками, привезеного запобiгливим постачальником.

Джордан просунула свою золотаву тонку руку пiд мою, i, спустившись сходами, ми пiшли бродити садом. З напiвтемряви назустрiч нам випливла таця з коктейлями, i ми, з келихами в руках, пiдсiли до столика, за яким уже вмостилися тi двое дiвчат у жовтому i трое чоловiкiв, кожен з яких був нам вiдрекомендований як мiстер Мимр.

– Ви тут часто буваете? – спитала Джордан у дiвчини, що сидiла поряд з нею.