Діви ночі

Не раз прийде до мене: «Тьотю Сiмо, у вас не буде двох копiйок? Менi треба з мiста потелефонувати…» Нiколи не повертав… Душевний був чоловiк… Тiльки де ж вiн золото приховав? Усе ж пропаде…

– Боже, що ж менi робити?

– Я б на твоему мiсцi, голубко, тiкала свiт за очi. Замотае тебе мiлiцiя, закрутить… Бiда буде.

Леська, недовго думаючи, спакувала валiзочку i, благословляючи розважливiсть та непоквапливiсть нашоi мiлiцii, випурхнула з будинку.

За кiлька днiв разом зi своею подругою Марiанною покинула й Одесу.

Мала з собою шiсть тисяч – спадок по Шафi.

Я – сутенер

Досхочу потелiпавши язиками, дiвчата повiдомили, що iм пора б уже вийти кудись на люди, скажiмо, до ресторану.

– Який тут у вас у Львовi ресторанчик з iнтуристами?

Я подумав, що в «Інтурист» (теперiшнiй «Жорж») ми можемо й не потрапити i запропонував «Львiв». Дiвчата запросили мене з собою, аби я мiг наочно побачити, як виглядае iхня «праця». Я охоче погодився на пропозицiю. На ту пору я жадiбно вивчав життя. Дiвчата пильним оком оглянули мiй невибагливий гардероб i зупинили свiй вибiр на джинсах i светровi.

З мештами в мене було невесело. Фiрмою не пахло. Витвiр рiдного «Прогресу» мiг вiдлякати клiента.

Дiвчата вирiшили розiграти невеличкий спектакль. Разом ми мали вдавати студентiв-грекiв, якi навчаються у Львовi. Така затiя менi припала до смаку. Дарма, що грецькою знав я лише загальновiдомi термiни на зразок «альфа» та «омега». Зате обидвi «гречанки» мали напохватi кiльканадцять необхiдних для iхньоi професii фраз, яких вони набралися в одеському порту.

По дорозi вони навчили мене кiльком з них та ще десятковi слiв, якi мали для нас кодове значення (так – ясу, нi – охi, шляк би тя впiк – гамота панагiя).

Отже, менi, як грековi, фiрмовi мешти були просто життево необхiднi.

– Нiчого, йдемо, – сказала твердо Марунька, яка виявляла до мене якесь особливе, ледь не материнське почуття.

І ми пiшли. Майже навпроти готелю «Львiв» був скверик i автостоянка, де паркувалися польськi авта.

Тут завше крутилися фарцiвники, скуповуючи в полякiв рiзне манаття. Однак це був не надто спокiйний бiзнес, бо час вiд часу робила набiги мiлiцiя, i коли iй вдавалося когось прилапати за купiвлею джинсiв чи сорочок, то вiдразу загрiбала у вiддiлок. Тому всi торги вiдбувалися блискавично, чим, звичайно, користалися поляки i деколи пiдсовували шмельц.

– Ви обое посидьте у скверику, а я зараз повернуся, – сказала Марунька i попростувала до польських авт.