Діви ночі

Чим не iдилiя?

І була б ця iдилiя безконечна, якби Шафу одного разу не «поставили на перо» – себто пригрозили ножем. Рiч у тiм, що Шафа мав один недолiк: грав у преферанс на грошi. Раз виграе, раз програе – рiзне бувало. Це коли грав зi своiми. Але якось програв невiдомим особам чотири тисячi. Думав – по ставить ресторан та й обiйдеться. Аж нi. Тi особи увiмкнули «лiчильник», щодня росли проценти, а хитрi хлопцi спокiйно чекали, поки Шафа метався, як загнаний лев. Леська навiть спробувала спокусити тих осiб, але з цього нiчого не вийшло.

«Чотири тисячi або перо в печiнку», – вiдказали вони.

Одного вечора Шафа повернувся побитий. Леська змивала кров, мастила йодом i кремами, а Шафа гiрко плакав:

– І де менi взяти такi грошi? Що вони думають? Вони думають, що Шафа мiльйонер? А Шафа бiдний еврей. У Шафи часом нема навiть трьох копiйок на трамвай.

Його велике волохате тiло здригалося вiд плачу. Леська плакала теж. Шафа був добрий i ставився до неi, як брат.

А наступного разу Шафа кудись щез i не повернувся додому. Такого з ним не бувало, Леська обдзвонила всiх знайомих, потiм почала видзвонювати по лiкарнях, але все даремно. І тiльки вранцi голосний стукiт у дверi сповiстив, що сталося щось злого. Стукала сусiдка. Вона щойно опустилася у пiдвал, а там… там…

Леська щодуху помчала вниз. У пiдвалi, загородивши вузький прохiд, лежав мертвий Шафа. Потовчений i в кровi. У скривавленiм ротi було повно скла.

Вернулася назад зателефонувати його родичам, поки сусiди викликають мiлiцiю, i що ж вона побачила? Та сама сусiдка, яка знайшла тiло, хазяйнувала тепер у квартирi.

На пiдлозi валявся одяг, висунутi шухляди, постiль… Леська кинулась на сусiдку i шарпнула ii за волосся. Та зашипiла:

– Дурна! Зараз приiде мiлiцiя! Все пропаде! А тут грошi! Великi грошi!

– Якi грошi? Шафа не мав на трамвай! Його вбили за грошi!

– Дурна! Шафа – буржуй!

Леська остовпiла. Сусiдка, користуючись цим, поновила розкопки i таки знайшла, що шукала.

В корзинi з брудним шматтям було подвiйне дно. А там – пакунок. Рахувати не було коли. Сусiдка на око роздiлила грошi на двi половини, тицьнула одну дiвчинi, а з другою щезла. За хвилину вона повернулася i помогла прибирати.

– Це ще не все. Мае бути й золото.

– Але як же так? Як же так? – хлипала Леська. – Винен був чотири тисячi… Мiг же вiддати…

– Ти Шафи не знаеш. Вiн так любив грошi! Жив для них.