По той бік раю

Вiн колекцiонував пасма волосся дiвчаток. Деякi давали йому поносити своi перстеники, але потiм кинули це робити, оскiльки в нього була нервова звичка покусювати iх, тримаючи палець бiля губ, а це зазвичай провокувало ревнивi пiдозри у наступних щасливчикiв.

Упродовж лiта Еморi i Фроггi Паркер кожного тижня вiдвiдували театральнi вистави. Затим замрiяно брели додому вздовж Геннепiн i Нiколетт-авеню крiзь безтурботний натовп, вдихаючи духмяне повiтря серпневоi ночi. Еморi дивувався, чому це люди не помiчають, що вiн – хлопець, створений для слави? І коли з людського потоку виокремлювались обличчя, якi кидали на нього побiжнi погляди, вiн прибирав такого романтичного вигляду, нiби ступав повiтряними подушками, якi встеляли асфальт для нього, чотирнадцятилiтнього…

Коли вiн лягав спати, йому вчувались голоси – незрозумiлi, гаснучi, чарiвливi – нiби десь за вiкном, i перед тим як заснути, вiн мрiяв… Про те, як стане видатним пiвзахисником, або про те, як йому присвоять генеральський чин пiсля японськоi навали i вiн стане наймолодшим iз усiх вiдомих генералiв.

І завжди вiн думав про те, як зробиться кимось, а не про те, чим вiн був. Це теж дуже влучно характеризувало Еморi.

Кодекс юного егоiста

До того, як його було вiдiслано до Лейк-Дженева, вiн уже примiряв своi першi довгi штани (збентежений, але внутрiшньо трiумфуючи). До комплекту додались: пурпурова гофрована краватка i комiрець «Бельмонт» (його кiнцi щiльно сходились докупи), пурпуровi шкарпетки i хустинка з пурпуровою облямiвкою, що визирала з його нагрудноi кишенi.

Але, що найважливiше, – вiн вивiв свою першу фiлософiю, кодекс, за яким йому судилось жити (найточнiше його було б назвати аристократичним егоiзмом).

Вiн усвiдомив, що його значливi iнтереси ховаються у свiдомостi певноi особи – мiнливоi i непостiйноi. І щоб якимось чином пов’язати цю особу зi своiм минулим, сприймав ii як Еморi Блейн. Еморi вважав себе удачливим, здатним безмежно розвиватись як у хороший, так i в поганий бiк.

Вiн не вважав, що мае сильний характер, але покладався на своi природнi здiбностi (вiн швидко вчиться) та на своi розумовi переваги (прочитав багато серйозних книжок). Вiн усвiдомлював, що нiколи не стане генiем якихось точних чи гуманiтарних наук. Натомiсть всi iншi висоти вiн цiлком мiг пiдкорити.

Щодо природних даних, Еморi вважав себе дуже вродливим. (І це справдi було так.) Вiн бачив себе згодом вправним спортсменом i талановитим танцюристом.