По той бік раю

– Але, мiй любий хлопчику, який на тобi дивний одяг! Усе дiбране, як один комплект, – це так задумано? А бiлизна – теж пурпурова?

Еморi не надто ввiчливо щось буркнув.

– Ти мусиш поiхати до Брукса i замовити кiлька пристойних костюмiв. Окрiм того, нам потрiбно поговорити сьогоднi ввечерi або завтра. Я хочу докладно знати про твое здоров’я – геть усе, ти, мабуть, зовсiм занедбав серце i сам про це не здогадуешся.

Еморi подумав: яким поверховим було нашарування його власного поколiння. Окрiм миттевого вiдчуття сором’язливостi, вiн усвiдомив, що його давнiй дитячий зв’язок з матiр’ю не переривався анi на хвилину.

(Хоча першi декiлька днiв вiн вештався садом та вздовж берега в станi покинутоi самотностi, знаходячи якусь апатичну вiдраду у викурюваннi сигарет «Bull» у гаражi в компанii одного iз шоферiв.)

Шiстдесят акрiв маетку були поцяткованi старими i новими альтанками, фонтанами i бiлими лавами, якi виринали подекуди iз гущавини; там також кублилось постiйно зростаюче сiмейство бiлих котiв, вони блукали мiж клумбами i вимальовувались уночi на фонi чорних силуетiв дерев.

На однiй iз таких тiнистих стежин Беатрiс врештi зловила Еморi, пiсля того, як мiстер Блейн усамiтнився за звичкою на весь вечiр у своiй бiблiотецi.

Дорiкнувши йому, що вiн ii уникае, вона втягнула його в довгий тет-а-тет при мiсячному сяйвi. Їi краса захоплювала його – вiн знаходив у собi стiльки ii рис, – яка витончена ii бiла шия i плечi, грацiйнiсть заможноi трицятилiтньоi жiнки.

– Коли у мене стався нервовий зрив, – вона говорила про це, як про подвиг, – лiкарi сказали менi (ii голос перейшов на довiрливi нотки): якби хоч один чоловiк так затято пив, як я, вiн би вже давно знищив себе ущент, мiй любий, i вже зiйшов би в могилу…

Еморi скривився i подумав: цiкаво, як би цi слова сприйняв Фроггi Паркер.

– Знаеш, – трагiчно продовжувала Беатрiс, – у мене були сни – дивовижнi видiння. – Вона притиснула долонi до очей. – Я бачила бронзовi рiки, iхнi хвилi омивали мармуровi береги, i велетенськi птахи ширяли повiтрям – строкатi iз райдужним пiр’ям.

Я чула дивну музику i наростаючий гул варварських труб… Ти що?

Еморi пирснув.

– Що таке, Еморi?

– Не зважай, продовжуй, Беатрiс.

– Отой сон повторювався i повторювався: сади, що пишнiли барвами, проти яких наш сад – просто нiщо, мiсяць, що безупинно гойдався, не блiдий, як узимку, а золотiший за мiсяцi лiтньоi ночi.

– А зараз ти як почуваешся, Беатрiс?

– Загалом – краще, нiж будь-коли.