По той бік раю

Але нiхто не розумiе, Еморi! Я знаю, що не можу пояснити це тобi, але це так…

Еморi був зворушений. Вiн обiйняв матiр i легенько потерся об ii плече.

– Бiдолашна Беатрiс, бiдна моя Беатрiс…

– Але ж розкажи менi про себе, Еморi! У тебе, мабуть, були жахливi два роки?

Еморi спочатку думав збрехати, але наважився говорити, як е.

– Нi, Беатрiс. Я цiкаво провiв час. Я пристосувався до смакiв довкiлля, став буденним (вiн сам себе здивував цими словами, i уявив, як би витрiщився Фроггi).

– Беатрiс! – раптово вигукнув вiн.

 – Знаеш, хочу поiхати вчитись в iншу школу. Всi в Мiннеаполiсi iдуть вчитись десь-iнде.

На обличчi Беатрiс з’явилось занепокоення.

– Але ж тобi лише п’ятнадцять!

– Так, але всi iдуть кудись у п’ятнадцять, i я хочу, Беатрiс.

Беатрiс запропонувала вiдкласти цю розмову. Але через тиждень вона таки вшанувала його вiдповiддю:

– Еморi, я гадаю, що ти маеш вирiшувати сам. Якщо ти так хочеш – можеш iхати.

– Справдi?

– Скажiмо, у Сент-Реджис у Коннектикутi.

Еморi вiдчув раптове пiднесення.

– Усе вже домовлено, – продовжувала Беатрiс. – Тобi варто поiхати. Я б волiла, щоб ти поiхав до Ітона, а потiм у Оксфорд до Церкви Христа. Але зараз це виглядае малоймовiрним. Наразi залишимо питання з унiверситетом вiдкритим.

– А що ти будеш робити, Беатрiс?

– Це лише Господь вiдае. Здаеться, моя доля – доживати вiку в цiй краiнi. Нi, я анi трохи не шкодую, що я американка, – бiльше того, жалкувати про це – то для дуже вульгарних осiб.

Я вiдчуваю, – нi, я впевнена, – що ми – могутня, зростаюча нацiя, однак, – вона зiтхнула, – я часом думаю, що життя мое мало б згаснути ближче до древньоi, зрiлоi цивiлiзацii, землi, де лiтня зелень змiнюеться осiннiми багряними кольорами… Прикро, що ти не був за кордоном, але ти хлопець, i тобi, мабуть, краще дорослiшати «пiд крилами бiлоголового орлана» – це правильний вираз?

Еморi кивнув. Вона б не оцiнила його iдею щодо японськоi навали.

– Коли я зможу поiхати до школи?

– Наступного мiсяця.

Тобi треба буде вирушити заздалегiдь, щоб здати екзамени. Потiм у тебе буде вiльний тиждень. Синку, я хочу, щоб ти декого вiдвiдав на Гудзонi.

– Кого саме?

– Монсеньйора Дарсi, Еморi. Вiн хоче побачитись iз тобою. Вiн вчився в Гарроу, а потiм у Єльському унiверситетi, став католиком. Я хочу, щоб вiн побесiдував з тобою – я вiдчуваю, це може стати тобi в нагодi. – Вона лагiдно погладила його золотаво-каштанове волосся.