Князь Єремія Вишневецький

Пани брали, окрiм податiв, ще три рази на рiк одсипне з кожноi хати: перед рiздвом, перед Великоднем та перед зеленими святками по кiльки четвертiв пшеницi та жита, по кiльки пар каплунiв, качок та гусей. Їхав дiдич кудись на прощу, до якого монастиря, народ платив йому за мандрiвку; видавав дiдич дочку замiж, панщаннi люде знов платили на придане дочцi. Народ стогнав у ярмi, а його ще й до того силували приставати на унiю. Козаки заступились i за народ, i за свою вiру, i за своi вольностi, бо король та пани задумали вже знести усю козаччину.

І козаки пiднялись як один чоловiк.

Ще до приiзду Єремii в Лубни гетьман Жмайло пiднявся з козаками на Польщу 1625 року, щоб обороняти народ i вiру. Через два роки пiсля Жмайла запорозький отаман Тарас привiв на Украiну запорожцiв i знов пiдняв козакiв на Польщу. Вiн засiв з козаками в Переяславi, i польний гетьман Конецпольський не мав сили вибити його з Переяслава й мусив помиритись з козаками. Повстання затихло, але воно тiльки притаiлось.

1637 року козаки знов пiднялися на полякiв. Їх пiдняв гетьман козацький Павлюк Гудзан. Єремiя Вишневецький почував лихо i зараз виiхав на Волинь у своi маетностi: вiн бачив, що в його у Лубнах мала сила, що в його мало вiйська, а час наставав небезпечний. Там на Волинi вiн почав набирати на вербунок дрiбних шляхтичiв у свое двiрське вiйсько.

В той час, як Єремiя виiхав з Лубен i набирав вiйсько, до Павлюка пристали i заднiпрянськi козаки, пристала й Лубенщина.

17 жовтня 1637 року Павлюк прибув до Лубен i видав звiдтiль свiй унiверсал, закликаючи усiх козакiв i селян до повстання проти Польщi. Селянам вiн звелiв виганяти католикiв панiв з маетностiв. Польськi й споляченi украiнськi пани почали втiкати з своiх палацiв. Тодi польний гетьман Миколай Потоцький повiв польське вiйсько на козакiв. Пiд Кумейками Потоцький побив козацьке вiйсько. 1637 року, на зимнього Миколи, козаки мусили покоритись Польщi. Павлюковi й старшинi постинали голови у Варшавi. Од козакiв одняли право настановляти собi гетьмана. Над ними поставили за старшого поляка комiсара.

Але повстання за Днiпром не вгамувалось. Молодий Кизим, син полковника Кизима, пiдняв Лубенщину. Вiн напав на Лубни, звелiв вирiзати усiх католикiв, усю челядь Вишневецького, зруйнував бернардинський монастир, повбивав польських ченцiв i порубав iх на шматки i вивинув собакам.