Князь Єремія Вишневецький

Не бажаеться менi стати козацьким гетьманом, яким був мiй дiд Байда Вишневецький. На козацьких радах якийсь там Грицько, якийсь Павлюк крикне тобi в вiчi: «Клади булаву!» Якийсь Крутихвiст, якийсь Задериморда скине тебе з гетьманства й видере з твоiх рук булаву. Плюнути менi на такi ради! Не вартi вони княжоi слини! Я сам вiзьму свою булаву i нi перед ким не покладу ii. Моя гетьманська булава – то землi безмiрнi, безлiч грошей, вiйсько. Он де моя сила! А з цим я добуду й слави, а може й корони… Це багато вартнiше за якусь гетьманську булаву.

Козацькi порядки, козацький мужицький уклад противнi менi! Я iх ненавиджу. Польща – це рай задля панiв: там, тiльки там у Польщi мое царство, мое й панство… Козакiв, iх гетьманiв, усю Украiну треба знищити i вбити на смерть… Але треба задля цього маетностiв силу! грошей силу! вiйська силу! Я повигоню з Лубенщини усiх, навiть польських панкiв та панiв, повидираю в iх землi силою, зберу вiйсько, стану мiцно на Днiпрi, потiм пiду далi, стану в Варшавi, викину свiй стяг, стяг князiв Вишневецьких, Ольгердовичiв! І тодi нехай потягаеться зо мною магнатство! Нехай повойдуеться зо мною сам король!. . Але задля цього треба порiднитись з польськими магнатами… Треба вибрати собi жiнку з роду, вартного князiв Вишневецьких».

І князь Єремiя, покинувши усю господарську i вiйськову справу в Лубенщинi на руки вiрного старости Якуба Коляди, полетiв до Варшави.

Його палка нетерпляча вдача несла його, наче на крилах, до призначеноi високоi мети, до високоi ролi.

«Тепер козаки побитi, – думав Єремiя, iдучи до Варшави. – Їх сила впала й не пiднiметься. Край заспокоiвся. Скрiзь безпечно. Хлопи будуть послухати i робити панщину. Час менi ставати до свого дiла. Час менi йти вгору, пiднiматися високо, як тiлько мога! Час менi вступити в королiвський двiр, забрати од короля якусь значну посаду, сiсти на якомусь староствi, або стати воеводою, втиснутись мiж магнатiв i… пiдгорнути iх усiх пiд себе та й верховодити над ними i в Польщi, i в Литвi, i на Украiнi.

Час мiй настае. Моя душа, мое серце почувае це добре. Слава й честь жде мене й, коли не дiждеться, то сама завiтае в гостi до палацу князiв Вишневецьких, до князя Єремii. Я побив козакiв: вже блиснуло промiння моеi слави i досягло до Варшави, до двору.